40 років тому світ змінився назавжди. Четверте десятиліття ми відлічуємо від тієї страшної квітневої ночі, коли мирний атом став смертельною загрозою. Для Рівненщини Чорнобиль - це не просто сторінка в підручнику історії, це долі тисяч наших земляків. Про тих, хто бачив пекло на власні очі, та про місто-привид у матеріалі Владислава Стецюка.

26 квітня 1986 року. Близько другої години ночі. Поки Рівне мирно спало, на Чорнобильській АЕС стався вибух, що розділив життя мільйонів на "до" та "після". Проте тоді, у перші дні, країна жила у вакуумі мовчання.

Радянська пропаганда заспокоювала: "ситуація під контролем". Але правда просочувалася крізь зачинені кордони через радіоприймачі.

Масштаби катастрофи ліквідатори усвідомлювали вже на місці. Павла Бречка відправили туди, де сосни стали кольору іржі.

Поки одні ховали ліс, інші працювали на даху реактора. Робота, де час вимірювався секундами, а ціною була кожна хвилина життя.

Природа забирає своє. Колись могутнє, але молоде місто з часом перетворилося на джунглі. Де колись їздили автівки та гуляли люди - тепер ростуть дерева та чагарники.

Щороку, 26 квітня, ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС збираються біля пам'ятника, аби згадати ті події і вшанувати пам'ять тих, хто вже пішов з життя. З дев’яти тисяч ліквідаторів області сьогодні в строю залишилася лише третина.

У сквері Чорнобильців планують оновлення - хочуть створити мурал на стіні сусіднього будинку, щоб пам’ять про подвиг ліквідаторів стала частиною міського простору. До дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що відзначають 12 грудня, стінопис може вже з'явитися.