«Відтепер ви офіційно чоловік і дружина», - такі довгоочікувані слова почули у ДРАЦСі військовослужбовець 23 інженерно-позиційного полку Артем та його кохана Тетяна.

Їхні симпатії народились на просторах Інтернету, а після місяців віртуального спілкування — переросли у найпрекрасніше із почуттів.

Артем із Харкова, а Тетяна — з Полтавщини. Він народився у вірменській сім’ї, вона – в українській. Різні культури та традиції, але спільне — любов. Спершу до України, а після знайомства — один до одного.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення росії в Україну, то Артем вирішиш доєднатися до лав ЗСУ, щоб зупинити загарбників. Знайомі мене відмовляли, коли почули, що хочу піти на війну. Але це мій вибір і я про нього не шкодую, — каже доброволець Артем Багратович.

Російсько-українська війна навчила чоловіка ще більше цінувати рідних і близьких, а також не відкладати життя на потім.

Коли рік тому молоді люди познайомились в мережі, то й гадки не мали, що їхнє знайомство приведе їх до створення сім?ї.

Спочатку були «кілометрові листування», які тривали вісім місяців, адже Артем був на ротації. А коли військовий поїхав у відпустку, то запросив Тетяну на побачення, яке відбулось в його рідному місті.

Практично увесь час я перебував на виконанні, на різних напрямках фронту. По-різному бувало, але найважчою була перша ротація. Тоді у мене ще не було такої підтримки, як після знайомства із коханою. Мені завжди було цікаво і приємно спілкуватись із Тетянкою. У вільний від виконання час ми говорили з нею про все на світі. Вона дуже підтримувала мене морально. Я відчував до неї світлі та теплі емоції. І в якийсь момент я зрозумів наскільки Тетяна мені близька і рідна, — посміхаючись каже Артем.

Наступна зустріч молодих людей минала на Полтавщині. Тетяна знайомила рідних з Артемом. А через деякий час закохані відчули, що хочуть створити сім?ю.

Нещодавно я повернувся із навчання і кілька днів мав бути на Рівненщині, то ж вирішив скористатись моментом і перед від?їздом на схід запропонував коханій офіційно стати моєю дружиною. Хоча ми вже сім?я, бо повінчалися, коли я перебував на лікуванні, — розповідає військовий із позивним «Ара» і не зводить очей від коханої дружини.



Тетяна не багатослівна. Сьогодні їй як ніколи хочеться бути поруч з чоловіком і просто відчувати себе щасливою. А часу побути у двох не так вже й багато, бо через кілька днів Артем знову вирушатиме в дорогу. Туди, де триває боротьба за вільну Україну…

Про це повідомляють у 23 інженерно-позиційному полку