Відсутність роботи, грошей та якісних продуктів. Суцільна брехня та деградація. Як нині живе Маріуполь? Про це вдалось дізнатись від родини, яка два тижні тому дивом виїхала з окупованого міста. Жінка знімала правдиві відео про життя в окупації, ширила їх у соцмережі і за це її переслідували російські спецслужби. Що пережили і чи є життя у Маріуполі зараз - далі в ексклюзивному матеріалі "Рівне 1".

Вулицями Рівненської громади гуляє родина з Маріуполя. Тетяна, Максим та їх чотирьох річний син. У кінці березня цього року приїхали на Рівненщину. Сім годин допиту, 4 доби у дорозі росією і вони нарешті в Україні.

Стоїть стовп "юкрейн" все...я йшла я ридала (плаче - авт.) - згадує ВПО з Маріуполя Тетяна.

Два роки прожили в окупації. Кажуть, місто з перших днів війни ворог оточив. Жодних повітряних тривог не лунало, лише постійні обстріли, знищення будівель і населення. Орієнтовно 100 тисяч людей загинули.

Єдиний морг, куди звозили загиблих, це був морг Новоазовського району. А ще дуже багато людей клали у торгових центрах та супермаркетах, - розповідає Максим, ВПО з Маріуполя.

Родина переховувалась у родичів. Це був приватний будинок на околиці Маріуполя. Рятувала піч. Нею грілись і готували їсти. Гірше було з водою.

Дуже пощастило, що у квітні випав сніг. Ми його збирали, потім проціджували, кип'ятили, - каже Максим.

Ні світла, ні газу, ні зв'язку. Дізнавались новини з чуток.

Хтось прийшов і сказав, що вдарили по театру, там загинуло близько тисячі людей. вони його потім каркасом обнесли і сіткою щоб нічого не було видно. Для показухи 15 тіл винесли. Все інше згребли з бетоном і вивезли, - ділиться вимушена переселенка. 

Так про свій прихід заявили росіяни, коли окупували місто. Замість обіцяного казкового життя у складі імперії, розпочались жахи. Завозили своє населення.

75 відсотків завезених, це азіати та росіяни, вони пруть туди своїми родинами. Квартири, будівлі, які полишали. вони туди поселяються, - каже чоловік.

Якщо тебе немає у місті і немає ніякої людини з твоїми документами на цю квартиру - все вони вважають безхоз, - розповідає Тетяна.

Робота у місті двох видів - будівництво і продавець. Але за неї майже не платять. Чимало пенсіонерів стали прохачами на вулицях.

Багато людей не знають, як годувати свої родини, роботи там нема, - продовжує Максим. 

Я працювала прибиральницею у магазині за копійки, бо паспорта у мене немає. Багато бабулічьок просто отак стоять на вулицях і просто просять, - ділиться Тетяна.

Продуктів обмаль і всі жахливої якості. По магазинах шалені черги. А найгірше - ціни. Курс рубля один до одного з гривнею.

Тисяча гривень - це тисяча рублів. І ти нічого не купиш, бо Хліб 50, молоко 100, про м'ясо я взагалі мовчу. Їхня продукція - це страшне, ми довго звикали, бо їсти неможливо.

Ніяких записів чи електронної черги. Аби отримати якісь документи - жива черга з ночі.

Тетяна: Треба в 3:00 ночі займати чергу щоб кудись потрапити. Наприклад, у той же водоканал, щоб тобі лічильник замінили. От вони так працюють, ім нічого не треба. Може 30 людей приймуть за день, може й менше

У 2023-му була примусова паспортизація. Тепер без російського документа - нікуди. У частині багатоповерхівок замінили вікна та двері. Деякі будинки пофарбували. На фоні них роблять картинку для російських глядачів.

Максим: Блогери приїжають, пофоткались на фоні будинку, йой як класно. Будинок пофарбували, він ззовні ніби норм. А всередині нічого немає, але ж ніхто це не показує. Майже скрізь брехня. 

Тетяна каже, цивільні корінні маріупольці другорядні у порівнянні з росіянами. Ніякого права на справедливість.

Тетяна: Біля досафу збили дівчинку підлітка насмерть. Збив водій камаза, росіянин. Поліція сказала, ми нічого розслідувати не будемо. Мама бігає всюди і не може добитись правди. Якщо, наприклад, станеться ДТП між маріупольцем і росіянином то обов'язково зроблять винного маріупольця. 

Жінці увірвався терпець через постійну брехню та несправедливість. Почала знімати український ТікТок про правдиве життя у місті і викладати його у соцмережі. Показувала зруйновані будинки, неякісне будівництво і висміювала це.

Ну бо це реально неправда. Вони хизуються, от ми відкрили магазин, а біля того магазину все зруйновано або пустир, але ж вони цього не показують. Все поганої якості. Понаставляли дитячих майданчиків, знімали свої ролики. Не пройшло й тижня - вони вже всі розвалюються.

Відео Тетяни набирало чимало переглядів. Зацікавились ним і працівники російських спецслужб. Почали переслідувати родину. Максим до війни працював юристом у міській раді. З моменту окупації був вдома.

Якщо вони дізнаються, що хтось працював у органах влади - для них це як червона тряпка. Не те що я переховувався, я просто не хотів мати з ними справу. З ними немає про що говорити, у них тільки диктаторська ідея, от і все... - розповідає Максим.

У Тетяни український паспорт згорів, вимушена була зробити російський. Максим лишився з українським. Родина не злякалась йти проти системи. Попри переслідування ФСБ, чинила їм моральний опір. Знайшли можливість приховати відео з українським ТікТоком.

Вони приходили 6 разів. Ми не відчиняли або гуляли з дитиною. На п'ятий раз вони вимкнули світло у під'їзді, просто рубільнік. Спецслужби так не працюють. Потім вони ще підступніше зробили. Ми гуляли у парку і побачили, що весь периметр будинку оточений, - згадує Максим.

Ми знайшли можливість сховати той телефон. У нас ще було два телефони, якими ми не користувались, в одному був битий екран. Я удала, що це мій, - розповідає Тетяна.

Розуміли, лишатись у місті небезпечно. Ретельно спланували виїзд і чекали. Завдяки волонтеру приїхали до Новоазовська. Там їх затримали на 13 годин. Спецслужби влаштували допит.

Вони тиснули на нас, щоб ми самі зізнались, що висвітлювали такі теми, - згадує Максим.

Через відсутність доказів, родину відпустили. Чотири доби росією, дістались України, через Сумську область. Приїхали на Рівненщину. Підписниця Тетяни надала родині квартиру. Радіють, що покинули окупацію.

Ресурсів для нормального існування там немає. І що там робити? Просто деградувати. З Маріуполя зробили транзитне місто. Вони там надовго не затримуються. Тримають його як стратегічний об'єкт, бо там є порт, - каже Максим.

Максим та Тетяна відновлюють документи і шукають роботу. Сина хочуть влаштувати в садок. Думки про Маріуполь не покидають. Колишній, до війни, який окупанти зруйнували.

Максим збирається йти до військкомату і вступити до лав Збройних сил України. Хоче звільнити своє місто від ворога.

Це обов'язок. Кожен маріуполець з нетерпінням чекає, коли настане той день, що Маріуполь буде дійсно вільний, - каже Максим.