Відомі рівняни розповідають про свої чоловічі захоплення автору рубрики Віктору Данилову. Що таке вибух адреналіну, знає кожен справжній чоловік. Наші герої крутіші - вони не бояться не тільки крижаної води, а й журналістського диктофона.
- Які Ваші основні захоплення? - Я займаюся фотографією. Це моя професія і головне хобі. Подобається знімати як людей, так і природу, захоплююсь "підводною" фотографією з 1997 року. Це справді фантастичний світ з неймовірними фарбами, різноманітними рослинами та мешканцями. Здається, що там відсутня сила гравітації, але потрібно пам'ятати, що там "нелюдське" середовище для нас. До цього треба готуватися.
Спочатку я проходив курси дайвінгу. Потім набирався досвіду. Зараз у мене сертифікат з трьома зірками, тобто найвищий ступінь перед інструктором. Цей документ підтверджує мої кваліфікацію та досвід. Тому вимоги до мене при занурюванні вже не такі жорсткі, як до початківців.
Дайвінг - це активний і пізнавальний відпочинок. Напарник у цій справі має бути завжди. Але мені вже не обов'язково мати біля себе інструктора. Поряд може знаходитися просто людина із запасним обладнанням. Адже немає нічого вічного. Критичні ситуації можуть статись у будь-який момент, особливо коли опускаєшся на великі глибини. Тоді й потребуєш допомоги, підтримки зі сторони.
- Розкажіть про свої досягнення.
- Усіх своїх занурень під воду я не рахував. Їх дуже багато. Максимальна глибина - 65 метрів. Було це в Єгипті. Пірнав також в Індонезії, Бразилії, Арабських Еміратах.
До речі, недалеко від Бразилії є острів Фернандо де Наронья. Сам консул порадив мені туди поїхати. Сказав, що там є Національний парк, видимість під водою 80 м. Це неймовірно, природа там "не чіпана".
- Виходить, що Ви ще й подорожуєте багато, так? - Рей Бредбері казав: "Спешите посмотреть мир, он прекрасней любой мечты". Не треба сидіти на одному місці. Треба вміти кожного разу отримувати нові емоції, які не зникають навіть після повернення додому.
- Фотоапарат - це найперша річ у Вашій валізі, виходить так?
- Це правда. Тричі бував у Китаї. Останній раз був в експедиції, де китайська сторона запросила 12 фотографів з усього світу. Ми мали показати світові північно-західний регіон цієї країни очима іноземних фотографів. Були представники зі Швейцарії, Німеччини, Данії, Норвегії, Америки, Португалії. Ми розділилися на дві групи. За 14 днів внутрішніми авіалініями перелетіли у закритий район, ближче до Казахстану. Туди навіть відповідну візу треба мати, щоб потрапити. Ми подолали 4 тисяч кілометрів і були в таких місцях, де природа і люди більш відкриті. Це не лише гори. Відвідали медичні, навчальні заклади, фабрики. "Зелене світло" нам було повсюди, фотографували скрізь.
Завдяки моїй професії ставлення та уявлення про Китай змінилося докорінно. Я був там, де для більшості зачинені двері.
- Що порадите початківцям у справі пірнанні з аквалангом?
- Коли ми були на підводному сафарі, один впливовий московський бізнесмен з нашої команди сказав, що це його перша поїздка. Він недавно отримав сертифікат. Його враження неможливо передати на словах, очі постійно горіли. Казав, що ніби відкрив вікно в інший світ, в інший вимір. До поїздки він просто відпочивав на пляжі, йому підносили каву - і все на тому. В принципі, для цього не обов'язково кудись там і їхати, як на мене. Можна і вдома так полежати. (Сміється - авт.) А тут - зовсім інші відчуття, інші враження, екстремальні моменти, так як не можна все передбачити.
До того ж, жодні затрати не йдуть у порівняння з мріями та бажаннями, тим більше, якщо вони дійсно того варті.
- А як щодо підводного плавання із затримкою дихання?
- Це більш специфічна річ. Має обов’язково бути інструктор поруч. Фрі-дайвінг не потребує стільки обладнання як дайвінг з аквалангом. Достатньо маски, трубки, ласт і костюма. Ну і, звичайно, знати, як затримувати дихання і як випливати на поверхню. Бувають випадки, коли люди втрачають свідомість, не допливаючи півметра чи метр до поверхні. Щоб уникнути подібного, треба пройти спеціальні курси під наглядом інструктора. Прикрі ситуації трапляються тоді, коли людина хоче встановити чи побити рекорд, при цьому не розраховує сили. Тому й важливо постійно тренуватися і тримати себе в формі.
- Які Ваші рекорди пірнання на глибину і по затримці дихання?
- Я не рекордсмен, але без акваланга можу пірнути на 20 метрів. Хвилину під водою протримаюсь. На теренах колишнього Радянського Союзу ніхто вище мого друга Андрія Лагутіна не підіймався на змаганнях з підводного полювання. У Бразилії він брав участь на чемпіонаті світу в командному змаганні. Два дні поспіль після гонга відпливали човни, люди пірнали на глибину 40-50 метрів без акваланга, стріляли рибу, підіймалися на поверхню. Андрій тоді один представляв свою команду і зайняв шосте місце. Також він рекордсмен і чемпіон Європи зі стрільби по мішенях. Одним словом, людина легендарна. Зараз він живе і тренується у Києві. У нас у Рівному також є клуб підводних мисливців. Є інструктори, які покажуть і навчать, як правильно полювати.
- А чи брали до рук підводну рушницю?
- Так, у нас вдавалося вполювати коропів (вагою до 7-8 кг) і щук. У Бразилії доводилось брати груперів. Набагато важче дайверське обладнання. (Сміється - авт.) Один підводний бокс під фотоапарат вагою до 18 кг. Рідше використовую відеокамеру, якщо потрібно щось відзняти.
- Моржування полюбляєте?
- Це без проблем. Я за здоровий спосіб життя. Не палю, до речі. Коли вчився у школі, займався акробатикою і спортивною гімнастикою. Ще декілька років тому міг на руках метрів з 200 пройти...
- Будучи у найкращій фізичній формі скільки разів могли підтягнутися на перекладині?
- Перекладину не дуже любив. Підтягувався не більше 20 разів. На брусах частіше віджимався. І зараз зможу разів 40 запросто:)
- Чи траплялися надзвичайні випадки?
- Наша команда намагається все передбачити, не доводити до крайнощів. Це і є професіоналізм. Якщо робити необдумані речі, то можна загнати себе в екстремальну ситуацію.
У мене була прикра ситуація в Єгипті. Був сильний шторм. Ми вже сіли в човен, відпливали від корабля, щоб опуститися під воду. Я згадав, що щось там не так підключив. Вирішив одразу поправити: відкрив, поправив і закрив бокс. Але в мене "закусило" ущільнювач. Місцевий гід каже, що дуже сильна поверхнева течія, треба одразу занурюватися, випускати повітря з компенсаторів й одразу на дно. Я тільки занурився, як у мене з боксу бульбашки пішли так, ніби він відкритий. Я руки підняв, повітря немає в компенсаторі, ластами намагаюся себе тримати. Витягли мене у човен, а вода вже потрапила в бокс і камера вийшла з ладу. Потім ремонтував обладнання у Швейцарії. Готувати обладнання під воду треба вкрай відповідально. Максимальна глибина у мене тоді була 65 м, тиск - у сім з половиною атмосфер.
- Яке ще дозвілля Вам до вподоби?
- Раніше грав у футбол. Отримав якось травму коліна. Ця проблема залишилась, тому кожного разу, як піти в гори, покататися на лижах, нагадувала про себе. Зараз у мене все нормально. Більше подобається великий теніс. Це дійсно ігровий, азартний вид спорту, можна ганяти хоч цілий день.
- А що подобається Вашому сину, відомому рівненському екстремалу?
- Навіть не знаю, в кого Сашко такий вдався. Спочатку в нього були ролики, потім захопився "маунтін-байком". Це швидкісний спуск на велосипедах з гори. Брав участь у змаганнях у Криму. Також він займається скелелазінням, слеклайном. Slackline - це "ходіння по стропі". Ніби проста річ, але я, наприклад, і трьох метрів не можу пройти. А він найкращий в Україні з проходження відстані більше 100 м. Він організовував міжнародні змагання у Казантипі, Запоріжжі з цього виду спорту. У Києві його виступ побачили гімнасти-канатохідці з цирку, але їм також не вдалося пройти хоч декілька метрів, тому що стропа набагато складніша. Вона завжди в русі, постійно "гуляє". Людина повинна бути розслабленою, але водночас і тримати рівновагу. Пройти 100 метрів по стропі - це все одно, що розвантажити машину ґрунту. Потім болять усі м'язи.
Сашко часто тренується зі своїми друзями у нас у парку. Кожен рівнянин може підійти і спробувати.
Займатися екстремальними видами спорту треба під наглядом спеціалістів. Дітей не варто обмежувати й намагатись вберегти абсолютно від усього. Згадую своє дитинство, коли нас вдома не можна було застати, постійно в русі. Зараз же діти, в основному, біля комп'ютерів.
Саша, до речі, також дайвер, як і я. Без ласт може перепірнути на затримці дихання три басейни. Та й, взагалі, мені подобається спосіб життя сина, його захоплення, оточення. Це прогресивна молодь.
- Можете розповісти про улюблену чоловічу розвагу - споглядання оголеного жіночого тіла?
- (Сміється - авт.) Звісно, мені, як професійному фотографу легше відповідати на це запитання. Коли є завдання зробити гарне фото, і є об'єкт - оголена жінка, перелаштовуєшся абсолютно по-іншому. Фото "ню" сприймаєш як роботу і просто її виконуєш. От і все. Жінки надихають нас на нові звершення, завдяки їм з’являються нові ідеї, що не може не позначитись на результатах роботи.
- Про що мрієте? До чого прагнете?
- Хочу пройти курс технодайвінгу й опуститися ще глибше, наприклад, у Мексиканські печери. У Рівному була виставка, де були представлені роботи технодайвера, інструктора Анатолія Білошина з Росії. Вони відзняті на великих глибинах в печерах. Одна справа, коли пірнаєш в річку і бачиш, де ти знаходишся, і що навколо тебе, бачиш саму воду, і зовсім інша - в печерах, де вода кришталево чиста і її взагалі не видно. Відчуваєш себе космонавтом, який просто легко парить, зі своїми пару сотнями кілограмами обладнання над підводними скелями.
Анекдот від гостя:
Справжній дайвер - це людина, яка, купуючи в магазині сотню креветок, розуміє, що п'ятдесят з них знає в обличчя, а решту десь бачив.
Джерело: ogo.ua
