З початку війни вони одні із перших були у військкоматі. Захищали країну на передовій. Отримавши поранення військову справу не полишили. Продовжили нести службу в міському центрі комплектування. Історії двох бійців з Рівного далі розповість Ольга Данілюк.

Я взагалі людина не військова, я будівельник, люблю творити, будувати, подивитися на свою роботу і потішитися. Але коли на наш двір ступила війна, то треба іти захищати свою сім'ю, землю, народ, - розповідає Михайло Павлунь, офіцер ЗСУ

І в другій половині дня 24 лютого минулого року Михайло уже стояв на порозі військкомату. З травня він ніс службу в бойовій бригаді збройних сил України. Був командиром роти чотирнадцятої окремої механізованої бригади. Під час одного з боїв отримав поранення ока.

Проводили ми бойові дії в одному із населених пунктів біля Соледару, бої були не легкі, був серйозний вогонь артилерії з усіх калібрів, авіація, танки, загальновійськовий бій. В боях отримав поранення, осліп на ліве око і інвалід 2 групи, - згадує Михайло.

Тож тепер несе військову службу не на передовій, а в тилу - в Рівненському центрі комплектування.

Після поранення маю інвалідність і обіймати таку посаду бойову, офіцерську не можу бо маю думати не лише про себе, а й про підлеглих. Не буду належно виконувати свої обов'язки і цим буду наражати на небезпеку і на неякісне виконання завдань, - каже офіцер.

З цієї ж причини несе службу у військкоматі і Петро. У травні минулого року під час оборони Херсонщини чоловік отримав бойове поранення.

Ми стояли в одному населеному пункті Херсонської області, там село розбирали по частинах і там контузило мене. По стану здоров'я свої наслідки пішли. По здоров'ю не витягую тієї нагрузки і приїхав тут обороняти наше місто, - розповідає інший військовий Петро Крутницький.

Розповідає, захищав Україну ще в 2016-2017 роках, то ж із початком повномасштабного вторгнення не роздумуючи пішов у військкомат.

Це все мене застало на роботі, помінявся з роботи, покупляв необхідні речі для себе, для сім'ї і 27 числа на військкомат, військкомат видав повістку і з 28 я в ЗСУ по теперішній час, - каже він.

Основною мотивацією, якою керувався Петро йдучи в збройні сили України, було не пустити ворога вглиб країни.

Мусили йти, бо якби не пішли хто знає як воно було б на даний час. Треба було йти, ніхто не дивився сім'я не сім'я, всі ішли. Щоб не було такої ситуації як в Бучі, Ірпені, щоб тут такого не було. Це сама більша така мотивація, - каже Петро Крутницький.

Україна в нас одна і ми всі маємо іти в військкомат, до ЗСУ, готуватись до гіршого. Ми всі на підсвідомому рівні маємо розуміти, що рано чи пізно воно буде стосуватися усіх і треба до цього готуватися, - наголошує Михайло Павлунь.

Найперше, кажуть чоловіки потрібно замінювати військових на передовій, які отримали поранення і можуть нести службу лише в тилу. Тож радять не зволікати і йти у військкомати аби вигнати ворогів за межі країни.

Читайте також: "Б’ємося за те, чому нема ціни в усьому світі" - у Рівному відбудеться прощання з двома Захисниками