Ліля Мочаліна нещодавно виїхала з села Новоолександрівка, яке знаходиться за 30 кілометрів від півострова Крим. Дівчина мріяла вступити до Національного університету «Острозька академія» на спеціальність «Журналістика». До війни на Херсонщині жила у великій родині: мама – директорка ліцею, вітчим – вчитель фізкультури та дві молодші сестрички, яким виповнилося 11 та 6 років. Поряд були бабусі з дідусями. Ще 23 лютого Ліля готувалася до контрольної роботи з історії України. Але о 5 ранку прокинулася від слів мами, що потрібно збирати речі, документи та бігти ховатися від вибухів. З того часу жили у підвалі без зв’язку, світла та газу.

Але процес навчання намагалися продовжувати, звісно, дистанційно. В школу добиратися не було як. Дівчина розповіла, що вдячна вчителям, адже кожна онлайн-зустріч із ними була потужною підтримкою для одинадцятикласників.

Вчителі нас заспокоювали, казали, що все буде добре. Кожен урок ми закінчували словами «Слава Україні – Героям Слава». І я дуже вдячна вчителям за те, що вони не залишили нас у такому моральному стані, в якому ми є, а підтримували нас. І ми вірили, що усе буде добре. В окупації у нас навіть був випускний. Нам видали довідки з оцінками, а мені та моїй однокласниці зробили паперові золоті медалі. Свідоцтво про закінчення школи я згодом забрала у Кривому Розі, - розповіла Ліля.

У довоєнний час дівчина вирішила, що вступатиме до «Острозької академії». Готувалася до ЗНО, а потім до НМТ. А через те, що село було в окупації, Ліля проходила індивідуально усну співбесіду. Вступила на бюджет і тепер мріє стати журналісткою. А далі було головне завдання – залишити окуповану Херсонщину. Спочатку виїхала Ліля з бабусею, а згодом і вся родина. Але ще є рідні, які досі перебувають в окупованому рідному селі.

За увесь цей час я зрозуміла, що свобода – це найголовніше. Я прагну до неї. Я видихнула з полегшенням тільки тоді, коли ми проїхали перший український блокпост. Тяжко жити в окупації... Тяжко бачити колаборантів, яких багатенько виявилося у нас. У наш дім якось навідалися орки, бо хтось сказав, що маємо зброю. Це було неправдою, але російські військові повідомили, що якщо ще десь таку інформацію почують, то нам буде погано, - пригадала студентка.

Острог та академія прийняла дівчину дуже тепло. Тут вона відчуває себе, як вдома. Але, звісно, хоче повернутися у своє рідно село. Як розповідає одногрупникам, щоб поїсти смачних маминих закруток, які там залишили. Але обов’язково тільки тоді, коли там знову піднімуть синьо-жовтий прапор, лунатиме українська пісня на всю гучність, і за це ніхто нічого не зробить!

Читайте також: Національний мультипредметний тест на Рівненщині: хто і як складав сесії