Віддавна вишитий рушник відігравав значну роль в українській культурі. Існувала традиція прикрашати ікони рушниками, які мали назву "божники". Як правило, образи найчастіше не просто стояли на полицях, а висіли у спеціально відведеному місці. Чому саме так прикрашали ікони наші бабусі та який орнамент зображали на таких особливих рушниках у сюжеті далі.

З давніх-давен рушник прийнято вважати оберегом. Відтак існувала традиція прикрашати рушниками ікони. У кожній українській хаті найпочеснішим місцем був південно-східний куток, його ще називали "Покуть". Жителька Рівненщини розповідає, рушник вішали так, щоб прикрити ікони зверху і з боків, але не закривати лики.

Так годиться ікону прикрасити. Гарний спаситель.То бачте тепер так. Хто любив той вишивав. Так колись було прийнято. Багато вишиванок, - розповідає майстриня Аксенія.

Покутний рушник вишивали переважно червоними нитками, розповідають майстрині.

Так колись було. Я його і дотримуюсь. Ще в перший клас не ходила я вже хотіла вишивати. І голка не вилазила з рук. Чи то так зароджено чи що. І так весь час, - каже Марія.

Пізніше рушниками почали прикрашати і сімейні портрети. Варто додати, що до вишивання майстрині підходили відповідально та з молитвою.

Щоб Господь по благословив. Було приємно подивитися.

Дивіться також: на Дубенщині чоловік відновлює ремесло свого діда