Повернувшись з війни додому вони вчаться жити у буденності. Ба більше, наші воїни не бояться розповідати про це. Один з тих, хто поділився своїми заповітними думками та спогадами став Андрій Усач. Весною 2014 року він воював добровольцем на Сході. У бою за аеропорт у Луганську він втратив ногу. Та навіть при цьому не зупиняється. Працює над собою, вважає, що про війну потрібно говорити.
Щоб люди пам'ятали завдяки кому вони живуть під мирним небом. Щоб люди цінували тих людей, того, що йшов віддавати за них життя. .... має бути першочергово, - розповідає ветеран Андрій Усач.
Одними з тих, хто найбільше допомагає ветеранам повернутися до життєвої рутини є їхні рідні. Наталія, дружина Олександра Герасимчука, який з 2014 року брав участь в АТО, служив розвідником у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Був двічі поранений. І тепер прикований до інвалідного візка.
Багато знайомих таких як мій чоловік Саша, що є у візку. Приходять з війни і занепадають духом. Але життя триває... Адаптуємося до того, що нас чекає впереді, - каже дружина ветерана-візочника 128-ої ОГПБр Наталія Герасимчук.
А ось Ірина Лепеха, родом з Луганської області, з своїм чоловіком вони познайомилися на війні. Розповідає, що окрім фізичної реабілітації, потрібна і психологічна. І вони з своїм чоловіком якраз на шляху до неї.
Я вважаю що третя особа вона більш зможе спросити цей діалог, який ми не можемо сказати один одному, але маємо таку потребу.
Кожному з тих, хто побував на війні потрібна наша підтримка. Тож ми ж у свою чергу, щонайменше, маємо не забувати та дякувати їм за це.
Дивіться також: Історія нескореного Андрія Усача: легендарний учасник АТО, лучник, таксист і майбутній психолог
Будьте з нами: Telеgram Facebook Youtube Instagram Viber
