Я особисто стикалась і з криками, і з сльозами під час дитячої істерики. Зараз у молодшого сина, якому у вересні виповниться 3 роки, настав період «не», як я його називаю, бо на будь-які пропозиції чи вмовляння під час конфлікту дитина реагує словами «не хочу», «не буду», «не піду», «не подобається» і це не так, і тут не так, а найголовніше в цьому – те, що він говорить не завжди співпадає з тим, що він хоче насправді. Так дитина проявляє власний характер, показує свій протест проти думки мами чи тата. Деякі дітки ще й на підлозі валяються, чим псують нерви і собі, і батькам. Інколи в таких ситуаціях просто неможливо знайти рівновагу, але мені, зазвичай, допомагають правила, які опишу нижче.
Важливо, коли ви побачили початок істеричної поведінки у дитини, – виявити причини, які, насправді, можуть бути різноманітними: дитина може бути голодною, невиспаною, їй може бути холодно чи спекотно, вона стомилась або їй сумно. Якщо вчасно знайти причину, то й істерики можна уникнути, проте інколи, щоб вона розпочалась достатньо одного слова, яке не сподобалось дитині і сплеск емоцій буде дуже бурхливий. Щоб заспокоїти дитину ніколи не кричіть і не залякуйте малюка, а краще спробуйте скористатись одним або кількома з нижче наведених правил, залежно від ситуації.
Порахуйте до 10.
Глибоко вдихніть та видихніть і порахуйте до 10, спробуйте абстрагуватись від емоційної хвилі. Дорослій людині набагато простіше тримати себе в руках і керувати своїми емоціями. Дитина ж не завжди в змозі заспокоїтися відразу, коли її про це попросили, адже її емоційне здоров’я лише формується і в багато чому залежить від батьків. Запам’ятайте – крики і ультиматуми не допоможуть.
Покажіть свою байдужість до істерики.
В більшості випадків, істерика – це спектакль одного актора, який намагається добитися того, що йому забороняють. Істерика розвивається дуже швидко, обростає криками, сльозами і швидко виходить з-під контролю. Якщо в дитини нема глядача, яким виступає мама чи тато, які зазвичай ще й приймають участь у спектаклі, є ймовірність, що істерика закінчиться значно швидше. Проте, залишати дитину наодинці, щоб поплакалась не варто, будьте поруч, але покажіть, що вам все одно на поведінку дитини, не беруть участь в істеричному спектаклі.
Не задавайте запитання.
Ви, звісно, можете запитати в дитини, що сталося, поцікавитись про те, чим їй можна допомогти, але навряд чи це допоможе. Через бурхливий сплеск емоцій, дитина ні морально, ні фізично не здатна говорити з вами, розмова може подіяти лише на початковій стадії істерики або коли емоції вже трішки стихли. А після закінчення істерики поясніть дитині, що така поведінка вам не подобається, але ви все одно її любите.
Тактильний контакт дуже важливий.
У нас, зазвичай, дуже швидко минає істерика, якщо я беру сина на руки, обіймаю, цілую. Не завжди такий метод діє, бо інколи дитина і не підпустить до себе, намагаючись довести свою думку, але коли пік істерики вже пройшов, малюк і сам хоче заспокоїтись і обійми з мамою в цьому допоможуть найбільше.
Намагайтесь здивувати і переключити увагу.
Як на мене, це один з найкращих методів. Переключити увагу на те, що більше зацікавить дитину, ніж причина істерики. Наприклад, якщо істерика виникла через те, що ви не купили малюку морозиво чи цукерку, запропонуйте піти на дитячий майданчик чи купити щось зовсім нове для дитини. Проте, такий спосіб діятиме на дітей, яким ще не виповнилось 3-4 роки, зі старшими ця схема не пройде.
Для того, аби не піддаватись провокаціям дитини під час істерики, зберігайте спокій. Якщо ви будете моментально задовольняти всі бажання малюка, через які виникла істерика, усі наступні рази дитина буде добиватись бажаного саме істерикою. Не ігноруйте дитину, будьте поруч, але покажіть свою байдужість до такої поведінки. Наберіться терпіння, адже в процесі дорослішання дитина вчиться справлятись зі своїми емоціями, вам лиш варто допомогти в цьому.
Читайте також: 10 крутих лайфхаків, які полегшать життя батьків
Будьте з нами: Telеgram Facebook Youtube Instagram Viber
