- Яку медичну освіту ви отримали і як опинилися у Нацгвардії?
- Родом я з Львівської області, після школи вступив у Дніпровську медичну академію, закінчивши яку почав працювати сімейним лікарем. Мене призвали, коли проходив медичну комісію у військкоматі. На той момент мені виповнилося 25 років. Але я не засмутився. Почувши, які вигідні умови праці і зарплатні пропонують у Нацгвардії, вирішив підписати контракт. Служив у частині 3036 у Дніпрі. Потім – в Ужгороді, після чого перевівся у Рівне , де отримав посаду лікаря у медичній частині, до цього був санінструктором.
- Чи відряджали вас в зону АТО? Доводилося там рятувати життя?
- Так, я знаходився там три місяці. Ми були на другій-третій лінії оборони, тому, слава Богу, за час мого там перебування критичних ситуацій не виникало. Я стикався переважно з побутовими травмами. Проте життя рятував неодноразово, адже ще до служби в НГУ та роботи у сфері сімейної медицини, навчаючись в академії, три роки працював у реанімації.
Читайте також: На Рівне нському полігоні розпочалися навчання британської місії
- Це наклало свій відпечаток?
- Напевно, адже ти по-новому усвідомлюєш цінність людського життя та його крихкість. Мабуть, це підштовхнуло мене до думки приносити користь суспільству, ставши донором. Першого разу я здав кров, ще будучи студентом. Нас тоді просили це зробити представники банку крові у Дніпрі для порятунку онкохворого, якому робили операцію, що супроводжувалася великою крововтратою. Але здавши перший раз, я зрозумів, що відтепер робитиму це постійно.
- Чому?
- Тому що працюючи в реанімації, зрозумів, що вчасна і достатня наявність запасів крові може зіграти вирішальну роль в питаннях життя і смерті. Якщо я можу допомогти в цьому – чому б і ні? Моя кров стане для когось порятунком, буде текти в жилах цієї людини і підтримувати в ній життя. Усвідомлення цього і спонукає мене бути донором.
- Чи ви вважаєте, що військовослужбовців повинні робити те саме?
- Я розповідаю їм, що це можливо і наскільки це важливо. Рішення вони завжди приймають самостійно.
