Спеціально для Rivne1.tv Микита Балабанов повідомив, що вперше в горах опинився у п`ятирічному віці. До цього його почали привчати батьки.
Перший раз мене батьки взяли з собою в похід десь в 5 років. Тоді мені страшенно не сподобались гори. Тому що потрібно було кудись постійно йти, я ще був малий, я ще скиглив постійно і був не в захваті від цієї поїздки. Але згодом у старшому віці я почав відвідувати дитячу туристичну організацію в місті Вараш. Це гурток туристичний, де діти ходили в походи. Туди мене батьки привели десь в 4 класі. А в 9 класі я захотів займатися альпінізмом на професійному рівні.
В шкільний час я проїздив по Криму, Карпатах, і коли поїхав навчатися в Київ, там почав більш серйозно цим цікавитись, почав їздити у великі гори. З 17 років постійно кожен рік по одному чи декілька разів я їздив на великі гори: на Кавказ, в Азію. Справжнє технічне сходження з мотузками я зробив у 18 років.
Батьки Микити Балабанова, пригадує, любили ходити в походи, але займалися цим на аматорському рівні. На відмінну від Микити, який зробив це хобі своєю професією.
Це і робота моя, я займаюся організацією сходжень з новачками та багато буваю на популярних, нескладних горах. До прикладу, 30 разів був на Монблані. Говерла взимку це гора першої категорії. Шоста категорія це остання серйозна експедиція на Аннапурну 3. Це 7-тисячник в непальських Гімалаях. Буквально декілька тижнів тому я з товаришами звідти повернувся.
До слова, на гори 5-6 категорії Микита здійснив 60 сходжень. Гори менших категорій він уже й перестав рахувати. Припускає, що ця цифра може коливатися в межах 200-300 сходжень. Наголошує, що підйом на Аннапурну 3 дався досить важко.
Гора далася не легко. Цей маршрут Південно-Східне ребро на Аннапурну 3 вважався однією з невирішених проблем в Гімалаях. 40 років тому відбулися перші спроби сходження та упродовж 40 років багато відомих альпіністів приїжджали туди, пробували подолати цей маршрут, але нікому це не вдавалося.
У 2019 році ми з товаришами також вирішили спробувати, перша спроба у нас також була невдалою. А у 2021 році вирішили повернутися і все вийшло.
Альпініст розповідає, сходження з 12 запланованих днів затягнулося на 18.
Основна проблема в тому, що на 4600 ти починаєш тільки лізти, а на 7555 вершина. 3 тисячі метрів це, навіть якщо пішки по недуже крутих схилах іти, це дуже багато. А там потрібно постійно лізти по технічно-складному рельєфу і фішка маршруту в тому, що він абсолютно різний: там і дуже крутий лід може бути, і дуже крутий сніг, він там тримається на великих кутах. І багато скель, якість яких не дуже гарна, тобто важко страхуватися на них. Найбільші труднощі починаються після 6 тисяч.
Складно було і тому, що жодному альпіністу не вдавалося залізти вище 6500 метрів. І рельєф тієї ділянки гори їм був невідомий.
Останній і передостанній день підйому було дуже вітряно. Вершини таки дісталися, але все, що вдалося зробити, це дуже швиденько зробити декілька фотографій і відео з круговою панорамою, щоб ніхто не сумнівався, що ми на вершині. Після цього відразу почали спускатися тому, що було дуже холодно і не дуже комфортно там.
На таких вершинах рідко відчуваєш якусь ейфорію, тому що кожен альпініст розуміє, що це лише половина шляху і тобі потрібно ще спуститися. І на вершині ти розумієш, що справа ще не закінчена зовсім і вже задоволення якесь там приходить внизу. Коли вже можеш реально розслабитись.
І перше, що українські альпіністи захотіли зробити, коли спустилися: наїстися та напитися.
Мми на 12 днів брали їжі, а все сходження затягнулося на 18. Нам довелося розділяти цей раціон на більше днів і в якийсь момент у нас практично все закінчилося і останні 4-5 днів ми практично нічого не їли. Десь 1,5-2 батончики на день, тобто вже гарячої їжі взагалі не їли, в нас газ майже закінчувався і ми не могли собі дозволити топити воду ще на гарячу їжу.
Микита Балабанов каже, наступний рік буде відновлювати сили, набирати форму, щоб у 2023 році знову вирушити у якусь велику експедицію.
Читайте також: Погода на зимових курортах: чого очікувати в Карпатах найближчого тижня