Тарас народився у сім'ї, де батьки і навіть брат мають одну із освіт - електрика. Та попри це за покликом душі він навчався на історичному факультеті Рівне нського вузу. Серед усіх причин, чому пішов здобувати педагогічну освіту, рівнянин виділяє одну: "… бо захотів повернутися у школу". Вже у студентські роки майбутній вчитель історії та правознавства вміло знаходив вихід з будь-якої ситуації, особливо такої стресової для студентів, як екзамену. Особливо, коли мова йде про вибір між оцінками - чотири чи п'ять. Тоді, студент Тарас наважується відповісти на п'ять контрольних питань від викладача. Після студентського життя рівнянин почав шукати роботу за спеціальністю і вирішив повернутися у ЗОШ №27, де до цього і сам навчався. «Я прийшов у 27 школу. Тоді у школі був потрібний керівник театрального гуртка, але мене взяли на півставки вчителем історії, бо по факту, якби там не було, годин не вистачає, ну і, звичайно, як керівника театрального гуртка». Пізніше професію вчителя він змінив на приватного підприємця, та попри це своїх учнів-акторів не полишав і продовжував вести театральну студію. Крім того, написав психо-соціальну драму - так охрестив її учень Тараса - Артем Алексєєв. Саме він зрежисував цю виставу, яку неодноразово представляв шкільний театр. Драма викриває сучасні проблеми підлітків та суспільства загалом. "Якби не Артем, я б її не дописав. Насправді, писав я її для шкільного театру і ключовою у мене була творчість групи "The doors", зокрема Джима Моррісона. Тому, якщо уважно подивитися текст і сцени, то дуже багато переплітається з перекладами його пісень. Усе пішло з однієї пісні, тому що, коли я її чув, я завжди знав, що от саме вона є рушійною - "Queen of the highway". А потім виявилося там ще крутіші пісні є (посміхається)". Саме у житті Артема - учня з театрального гуртка, - Тарас зіграв важливу роль. Артем про Тараса як викладача, невдоволення і рушійна сила - це Тарас ЛІКАРНЯНІ КЛОУНИ - ЦЕ ПІДТРИМКА БОЙОВОГО ДУХУ ХВОРИХ ДІТЕЙ У 2012 році Тарас побачив пост у "Фейсбуці" про московського клоуна Костю Сєдова. Якщо раніше він лише чув про такі організації, то у цьому дописі він побачив конкретний варіант, як це працює у наших умовах. Говорячи про це, рівнянин заважує, що «на даний момент Російська Федерація сприймається мною виключно як вороги. Але в лікарняних умовах ми однакові». Саме там він і побачив зразок - як найкраще організувати лікарняну клоунаду. "Я шукав лікарняну клоунаду Україною дуже багато. Бачив, що у Львові були спроби, у Запоріжжі як благодійний фонд, але систематичної і регулярної роботи в лікарнях у 2012 році - не було". Лише згодом, коли Тарас з'їздив до Москви, він зрозумів головну причину. Чому була відсутня така практика. Бо ж помилки у клоунів були одні й ті самі. Волонтери не вміли себе вберігати, люди спотикалися об зовнішню форму клоунади, тому що одягнути ніс, пускати мильні бульки, роздавати цукерки дітям - в принципі можна, запевняє Тарас, що і дуже часто роблять. Для лікарняних клоунів дуже важлива внутрішня і зовнішня підтримка від людей. "Можуть бути варіанти, що люди тебе просто похвалять. Але ти не шукаєш тих похвал, їх не треба. Та все ж, коли випадково хтось до тебе приходить і дякує - воно гріє. Ти розумієш, що ти робиш хорошу справу. Коли ти приходиш в лікарню - це почуття ще загострюється і ти не зупиняєшся. Та, коли люди приходять і кажуть: "ну от ви класні" - ну там так-так ми класні, через "хаха" ми можемо все обіграти, бо ж ми клоуни. У мене був випадок, коли людина дає там 100 гривень, і ти розумієш, що це в неї не зайві гроші. Вона дає і каже це вам, ну ти кажеш, що «нам гроші не треба, ми сам» і натомість у відповідь: "Ви розберетеся. Це вам". Ти розумієш, що у таких невеличких діях люди дають вам найвищу оцінку. Коли підходять батьки кажуть "дякую", або просто дивишся, що вони з полегшенням чекають, коли ви прийдете, або зустрічають в коридорах і просять зайти. Розумієш, що це не даремно. Є діти, які закриваються і не хочуть спілкуватися, але ти стаєш для них найкращим другом. Бо ми не заходимо туди спілкуватися, ми не Юра, Тьома, Тарас, ми є клоуни Тяпа, Пончик, ну Тьома по життю клоун Тьома. Саме для одного такого клоуна - Пончика, у звичайному житті відомого як Яцюка Юрія, сюжет за участі клоуна Тяпи відіграв важливу роль. Крім цього неабиякий слід залишила лікарняна клоунада у житті 16-річного рівнянина - Антона Гарбара. Хлопець перехворів раком і натхненний роботою лікарняних клоунів, проявив ініціативу аби виступати разом з ними. Нині він без проблем виходить разом з ними у різні відділи лікарні: «Під час мого лікування, чотири роки назад - Тарас Обоїста і команда лікарняних клоунів позитивно вплинула на моє життя. Тому, що я тижнями проводив своє життя в лікарні, під капельницями. А вони «обезбашені» і просто позитивні люди. А насправді, коли вони приходили до нас в відділення - я і мої однолітки, і інші пацієнти ставали веселішими, ми повністю відходили від складного лікування, "впадали" у веселощі, ми спілкувалися з ними, дуріли. Це вливало позитивно на наше життя та наш стан. Тож, будучи зараз переможцем, коли позаду 4 блоки хіміотерапії і лучтерапії та лікування позаду. Я прийшов теж в лікарняну клоунаду, щоб допомагати іншим і, щоб іншим ставало теж краще, робити цей світ краще». Нині лікарняні клоуни виходять регулярно у Рівне нську обласну лікарню. Тарас виходить раз у два місяці. А ось про колег говорить із завзяттям, бо ж ті можуть в тиждень і 4-5 виходів зробити. Вони відвідують дев’ять відділень. Батьки до їх ініціативи ставляться із вдячністю. "Діти завжди чекають клоунів. Це є тільки один позитив. Я думаю, що це дуже файно вони придумали", - каже Наталія Шелях, чия дитина перебуває у лікарні.
Тато - Степан Кіричик Цього року рівненська лікарняна клоунада їздила лише до Києва, хоча раніше відвідували і Київ, і Черкаси, і Запоріжжя, і Миколаїв. Та це - не межа, бо ж знову запрошують до співпраці у Миколаєві. З початку 2013 року, ще перед війною, перед подіями Майдану - Тарас вивів особисту аксіому про дітей, які лікуються, про лікарів, про батьків і про лікарняних клоунів. За цією аксіомою, діти - це бійці в окопах, лікарі - генерали, тобто штат, який планує всю війну, а батьки і волонтери - це ті люди, які підносять снаряди, тобто шукають ліки. А хто ж лікарняні клоуни? Лікарняні клоуни - це ті, хто підтримує бойовий дух. Ця аксіома легко переноситься на війну, адже до бійців так само приїжджають артисти, що підтримують бойовий дух. Так і лікарняні клоуни піднімають бойовий дух дітям. Такої ж думки і медперсонал у Рівне нській обласні дитячій лікарні, де працюють із дітками лікарняні клоуни:
Методист Рівне нської обласної дитячої лікарні - Шипілько Світлана Колега у "цеху" лікарняної клоунади - Артем Алексєєв додає: "Тарас може зрівняти, як до них приїжджали певні артисти і як це змінювало їх бойовий дух. От в нас є колега, який декілька років тому лежав у лікарні, а тепер він виходить разом з нами". Цю аксіому Тарас на собі перевірив, бо і нині ходить на концерти до тих артистів, які підтримували їх у зоні АТО. ХОЧЕШ МИРУ - ГОТУЙСЯ ДО ВІЙНИ Головним правилом, яким керуються Тарас: "Хочеш миру - готуйся до війни", цілком пояснює його життєву позицію. Бо ж стосується воно і його амплуа клоуна Тяпи та бійця АТО Тараса. Як у лікарні йде своя війна, так і на Сході. Спільна мета у всіх - війна за життя. 2014 рік виявився переломним у житті Тараса. Адже все, що відбувалося на той час у суспільстві, Тарас бачив крізь свою призму, бо був вихований в певному дусі, будучи вчителем історії він сприймав усі процеси, які відбувалися, зовсім по-іншому. "І якщо до 2014 року до всіх тих подій, що відбувалися, я сприймав те, як ніби десь світ у нас зупинився. Так, у нас є свої державні проблеми, та сама корупція, чи ті ж політичні чвари і баталії. Тобто те, що у нас може бути війна, у мене в думках такого навіть не було. Про те, що у нас може бути війна з Росією, у мене взагалі в голові не вкладалося", - розповідає Тарас Обоїста. Яскравим спогадом 2014 року для рівнянина є період весни. Мовляв, "коли в березні «кацапи» ввели свої війська в Крим". Вже тоді Тарас безперервно слідкував за новинами. Особливо переживав його батько, який пропускав усі новини, що лунали з "синіх екранів", крізь себе. Один із спогадів, що надзвичайно вразили його, був "… коли ми з Артемом їздили Запорізькою областю по переселенцях - з дітьми. До мене тоді прийшло невеличке розуміння, що люди знаходяться не вдома. Артема тоді вразив страх голоду дітей у 21 ст., коли у нас діти можуть кидатися печивом, а там могли відкласти на завтра. А мене вразило сприйняття того, що люди опинилися не вдома. Тоді якраз було літо, було воно гаряче. Новини про чергову гибель бійців, про черговий гуманітарний конвой зі сторони «кацапів», вже тоді у мене фактично почало з'являтися категоричне почуття нерозуміння по відношенню до Росії", - розповідає боєць. 2014 рік був важким у житті Тараса. Надзвичайно важко було розуміти, що на той момент він не міг нічого зробити, бачачи, як гинуть хлопці. Та спроби зрозуміти, що він робить тут важливе та значиме для дітей, те, що потрібно продовжувати лікарняну клоунаду, не полишали його. Та все ж він зрозумів, що його просто не вистачить. І вже на початку 2015 року, коли була не найкраща ситуація на фронті, відео зі знущаннями над українськими бійцями зі сторони бойовиків сприймалися Тарасом як психологічний тиск. Тарас знав, що у військкоматі загубили його документи. Тоді він пішов "підіймати" свої документи. Після певної сварки, він отримав результат - прийшла повістка. "Коли я був в учебці отримував свою військову спеціальність, то мій інструктор, людина з великим бойовим досвідом, запропонував залишитися інструктором. Для мене це було спочатку здивування, а потім подумав, що маючи педагогічну освіту, я можу викладати. Чому б не бути інструктором?" "Пізніше вже після повернення з АТО у мене стало чіткіше розуміння, чому він так сказав і робив. Бо я змінився. Я рік не міг справді виходити в лікарню, і взагалі працювати клоуном - це було дуже важко. І це вже скоріше стосувалося сприйняття дорослих людей. Тобто я дивився хто на що здатний, і мене дуже вражало, чому вони тут так себе ведуть. Дивишся по-трішки: там десь сварка якась вилазить, там в маршрутці погризуться. Вражало, коли одні ж і ті самі допомагають армії, у той час, коли сотні, тисячі проходять повз". У зоні АТО Тарас отримав поранення. Про нього Тарас згадує із обережністю, бо вважає себе щасливчиком: "Зачепив розтяжку. Повертався зі свого пункту спостереження. Погода була тоді не найкраща, повертався із болота, зійшов трішки в сторону від основної дороги... Скажемо так, хотів помити чоботи в джерелі. Для того, щоб вже повернутися з чистими ногами. Відійшов у сторону і зачепив "щось". Мозок насправді нічого не сприйняв, бо там висока трава і у ній нічого не побачиш. Свиснуло, бомбануло! Перше враження, що щебенем обсипало. Насправді розуміння, що це було вже якась розтяжка, почав лише тоді відчувати, коли усвідомив, що то не щебінь… Пам’ятаю, приходжу до себе, кличу Сашку старшину, кажу: "Глянь, походу щось зачепив". Він дивиться: «Походу за тебе моляться». І стало себе шкода. Найлегший варіант, який в мене міг бути, у мене пройшов. Я фартовий". Після цього його швидко госпіталізували, зробили першу операцію, згодом у Рівному знову робили спроби вийняти те, що залишалося, бо уламки все одно були. Зараз вже все загоїлося. Рівнянин займається спортом без проблем. ПРОРОЧІ ДИТЯЧІ МРІЇ Повертаючись до сторінок дитинства Тараса, то ще у юному віці він мріяв стати психологом, та став ним через 20 років. У цьому році він отримав ще одну вищу освіту пов'язану із психологією. Перед тим, як іти в армію, він розумів, що повинен туди піти і повернутися, щоб працювати з бійцями. Це була його установка, розповідає Тарас. "Зараз, якби мені сказали, йти на контракт в армію, то не пішов би. Але якщо буде мобілізація, то я знаю, що одразу піду. Та розуміння важливості того, що відбувається в тилу, набагато більше. Цінність лікарняної клоунади, те, що роблять хлопці і всі в Україні, виросла у рази". Тарас впевнений, що війна закінчиться, до того ж нашою перемогою, так само він впевнений, що, можливо, не всі будуть задоволені її результатом, а війна, яка відбувається особисто у кожної дитини чи у кожного дорослого, вона буде продовжуватися, війна з корупцією буде продовжуватися і хлопці, і дівчата, які на цьому фронті беруть участь - для нього цінні. Автор: Іванна Власюк Відео: Євген Мирончук Фото: із особистої сторіки Тараса Обоїсти у "Фейсбуці" 
Матеріал підготовлено в рамках проекту "Україна +" від ГО "Інтерньюз Україна"
