Вони захоплювались вчинком 16-річної дівчини,яка на мосту застрелила з пістолета польського чиновника, шовініста -українофоба. Вони почали підпільну боротьбу ще з ранньої юності. Про їхнє життя можна було-б зняти фільм, не гірший ніж польський "Епоха честі", показаний Громадським ТБ на Першому загальнонаціональному. В їхньому житті були і жертовність і кохання і трагедія. Хлопці Василь та Іван воюватимуть в лавах УПА-Північ. Дівчата, Антося та Зося їм допомагатимуть. Василь та Зося трагічно загинуть від рук енкаведистів, перевдягнених в упівські однострої. Іван, щоб не наражати родину на репресії більшовиків, покине рідний край і стане безвісти пропавшим. Антося пройде тюрми та заслання в Сибір, але єдина доживе до святкування перших Днів Незалежності 24 Серпня на Майдані Незалежності в Рівному.
Зродились ми великої години,
З пожеж війни, із полум'я вогнів,
Плекав нас біль по втраті України,
Кормив нас гнів і злість на ворогів.
І ми йдемо у бою життєвому,
Тверді, міцні, незламні мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець — той здобуває світ.
Не хочемо ні слави ні заплати.
Заплата нам — це радість в боротьбі!
Солодше нам у бою умирати,
Як жити в путах, мов німі раби.
Доволі нам руїни і незгоди,
Не сміє брат на брата йти у бій!
Під синьо-жовтим прапором свободи
З'єднаєм весь великий нарід свій.
Велику правду — для усіх єдину,
Наш гордий клич народові несе!
Вітчизні ти будь вірний до загину,
Нам Україна вище понад усе!
Веде нас в бій борців упавших слава.
Для нас закон найвищий — то наказ:
«Соборна Українська держава —
Вільна й міцна, від Сяну по Кавказ».
