В'ячеслав Чорновіл став символом відродження України у XX столітті. Адже саме він запрочаткував такі форми протесту проти радянської влади як шістдесятництво та дисидентство, а також створив Українську Гельсінську спілку, яка стала опозицією компартії.
Дух боротьби тече у нього в крові. Він виховувався в атмосфері, де головними законами були історична пам'ять та національний обов'язок. Ставши юнаком, він обрав професію журналіста, щоб доносити правду до людей та боротися за справедливість у суспільстві. Саме під час випускного вечора в університеті Чорновіл дав клятву, що завжди боротиметься за Україну. Так і сталось. Він став справжнім борцем за волю та демократію, а зброєю його було слово - слово чесне, незламне, міцне, як криця.
Він зміг розбудити приспану гнобителями націю. На шляху до свободи та незалежності В'ячеслав Чорновіл не боявся нікого. Бажання справедливості та палкий вогонь у серці були сильнішими за всі заборони, страхи та умовності.
Політик зосередив свої зусилля на ідейній боротьбі проти радянського терору. Він виступав з патріотичними промовами, де говорив про національний дух, незалежну Україну, героїв, які поклали своє життя за Україну. На прем’єрі фільму "Тіні забутих предків" Чорновіл протестував разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом проти арештів української інтелігенції.
Не менш активно та продуктивно він працював на ниві журналістики. Документальне дослідження "Правосуддя чи рецидиви терору?", випуск збірки "Лихо з розуму", випуск підпільного журналу "Український вісник" завдали глибоких тріщин Імперії зла. За ці "перли свободи" В’ячеслав Чорновіл заплатив своєю ж волею. "3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму" - таким був вирок. Та заслання не зламало борця, а ще більше загартувало його дух, утвердило політичні переконання та зміцнило характер. Сам Чорновіл зазначав: "Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив."
Повернувшись на Батьківщину В'ячеслав Чорновіл продовжив самовіддану боротьбу. Лідер Народного Руху України невтомно працював у Верховній Раді: кров’ю і потом домагався визнання національної символіки, проголошення Декларації про держаний суверенітет та довгоочікуваного Акту Незалежності України, а головне - забезпечення не юридичної, а фактичної незалежності. І це йому майже вдалось. Та життя відважного борця обірвалось за крок до мрії... Автокатастрофа. Що це - прикра випадковість чи умисне вбивство? Чорновіл вів за собою мільйони національно свідомих громадян, що вкрай не подобалось ворогам. Національного лідера підступно знищили, так як і більшість нескорених українців.
В’ячеслав Чорновіл виконав свою клятву: він був вірний державі та народу до останніх хвилин свого життя. Ми, сучасні українці, повинні пам’ятати цю велику людину, осмислити її воістину величезний внесок у становлення нашої держави та національної свідомості. Також нам не слід забувати і про те, що на плечі кожного з нас теж покладені національні обов’язки, що існування Української держави неможливе без подальшої боротьби. Ми маємо зрозуміти, що Україна - це ми самі, і наше майбутнє у наших руках.
✍✍✍
Стаття учасниці проекту "Здобувай досвід разом із "Рівне 1" Вікторії Фетцової.
Надсилай свої статті на електронну адресу [email protected] й очікуй повідомлення від модератора з посиланням на її публікацію на сайті rivne1.tv.
