У цей день її прийшли привітати й головні спеціалісти міського управління праці та соціального захисту населенняТетяна Демчук та Іванна Скаржинець. Від влади міста жінці подякували за добрі справи, які зробила за довгі роки життя, та побажали здоров’я. Як це заведено в місті щодо всіх довгожителів, які переступили 100-літній рубіж, ювілярка отримала з нагоди 102-річчя тисячу гривень, букет та коробку солодощів.
Рівнянкою Ганна Іванівна стала років двадцять тому, коли її до себе забрала жити донька Лідія Ковальова. Освоїлася швидко, з’явилися подруги, з якими півдня просиджували на лавочці у дворі, але нині з них вже нікого не залишилося в живих. Та й сили вже не ті. Переважно сидить удома з донькою Лідією, згадує минуле. Доволі часто у спогадах цієї жінки спливають роки Другої світової війни.
– Багато чоловіків забрали на війну. Через наше село йшли німці на Москву. Таких боїв не було. А стріляти почали, коли партизани прийшли. Пережили ми тяжку й страшну історію, – розповідає Ганна Іванівна та бідкається, що не може розказати так, як треба, бо шумить у голові й вухах, тому вона майже не чує співрозмовника. Допомагає пригадати донька Лідія Григорівна:
– Розкажіть, як у вас в будинку німці жили, як ви їм їсти готували. Як він просив приготувати курку, а ви казали, що немає і боялися, щоб вас не застрелили. Але бабуся про війну розповідати перестає і починає говорити про роботу. Каже, що коли працюєш, то й час швидше йде, а зараз сили немає працювати, то так важко жити. Адже саме праця – це секрет довголіття цієї жінки. З дитячих років вона працювала від зорі до зорі. Прожила складне життя. І в мирний час, і у воєннелихоліття трудилася, не покладаючи рук. Ціну вирощеного хліба знала з самого дитинства. А що була найстаршою, то на її руках виросли ще двоє сестер і брат, клопоти про яких лягли на її плечі. Тож у школу за наукою мати не пустила. А потім весь свій трудовий страж пропрацювала у колгоспній ланці.
Спілкуючись з Лідією Григорівною, випадково дізнаємося, що Ганна Іванівна їй не рідна матір. Настільки турботливо вона ставиться до старенької, просить її одягнути ще одну кофтину, бо щось прохолодно стало. А виявляється, що до них в сім’ю вона прийшла, коли дівчина вже у дев’ятий клас ходила. На той час її батько кілька років як був удівцем і діти, вже майже дорослі, самі знайшли йому дружину. Старший син пішов до Ганни Іванівни і засватав за свого батька. Вона дітей не мала, чоловік загинув на війні, отож погодилася відразу, бо хоч і за вдівця з дітьми просили йти, але ж Григорій був хазяїном на всю округу, мав пасіку, був гарним столяром. І серце її тоді не підвело. З чоловіком прожила у злагоді не один десяток років. І доньку отримала, яка на старості літ забрала до себе за сотні кілометрів з чернігівського села Ольшана до Рівного.
Джерело: 7 днів
