На день народження діти з онуками зробили жінці подарунок: стрибок із парашутом у тандемі з трикілометрової висоти. Про це пише «Таблоїд Волині» з посиланням на свіжий номер тижневика «Сім'я і дім».
– Мрія збулася, і слава Богу! – тішиться пані Галина своїм досягненням. – Чесно сказати, замолоду, може, й не мріяла, а от із роками бажання таке утнути розгорялося все сильніше. І так хотілося, щоб здійснилося. Діти сказали, що подарують таку можливість, бо ж і не дешево. І тепер дуже задоволена.
Дев’ять хвилин польоту – й Галина Огороднік уже рекордсменка. Найстарша жінка у цілій країні, котра підкорила такі висоти. Враження, зізнається, неймовірні, і ніякого страху. Досвідчений інструктор, якому довіряла, а ще підтримка рідних зробили свою справу.
– Того дня зі мною ще й внучка стрибала. А правнук – у групі підтримки, бо ще малий. То тільки мови було в тому аеропорту: бабуся і внучка, бабуся і внучка! Тільки вона з кілометрової висоти, а я аж із трьох! – гордиться Галина Володимирівна. – Тільки стрибнула – дивись, уже й приземляєшся. Часу боятися не було.
Перед стрибком жінку оглядали медики, запитували про хронічні недуги. Пані Галина так і не зізналася про свої проблеми із суглобами й тиском, боялася, що це стане на заваді її планам. Приземлення іменинниці-рекордсменки чекав великий гурт: і родичі, й інші стрибуни, і просто незнайомі люди. Усі захоплювалися відвагою та рішучістю жінки, вітали й обіймали.
– Здійснювати мрії ніколи не пізно. Хто відчуває в душі таку енергію і бажання – запросто все можна реалізувати. Якщо я в своєму віці змогла й не побоялася, то що там молодим!
Ота бадьорість, позитивна енергетика мусить бути у крові, з народження, каже пані Галина. І переконана: найбільше у кожному ділі важить бажання, а вже потім ідуть відвага, можливості і все решта. І справді, сидячи поруч із цією жінкою, проймаєшся її запалом. У мене тільки думка майнула: «А може, й собі спробувати?» То пані Галина в ту ж мить узялася до організації нашого стрибка. Каже, починаєм збирати гроші, наступного літа поїдемо. Мовляв, усе покаже і розкаже. І тут я зрозуміла: в неї нема звички відкладати на «колись там».
Я казала, що кожного року буду стрибати. Скільки буде здоров’я – стільки й буду. І наступного року теж! Люблю, щоб отакі маленькі мрії збувалися. Я не терплю, коли бажання не виконуються. Часто буває, люди обіцяють і не виконують. А я – до кінця, щоб був результат!
Непосидючості пані Галини дивуються усі навколо. Не сидить склавши руки, здається, ні хвилини. Ходити намагається пішки, як далеко – то в пригоді стає двоколісний. Ще замолоду була активною спортсменкою, займалася бігом, лижним спортом, їздою на велосипеді, часто ходила в гори. Лише на Говерлі побувала тричі.
Рух – то життя. А я люблю жити! – промовляє якось урочисто.
Зі здійсненням кожної маленької мрії у пані Галини з’являються нові. Бо як же без них? Жінка вже запланувала цієї зими. На Водохреще, зануритися в ополонку. А ще шукає компаньйона, аби поїхати до Польщі. Уявіть собі, на велосипедах! А там, може, й далі Європою…
