За підрахунками МВС України офіційно нараховують близько 70 тис. безпритульних, така ж кількість – «діти вулиці».
Сьогодення України не має одного загальноприйнятого визначення на означення «безхатченків». Згідно з історичними підрахунками, наша країна зазнавала виникнення чисельної кількості соціально-незахищених осіб внаслідок різних причин, зокрема основним приводом є: світова та громадянська війни, голодомор, епідемії 1930-х років, соціально-економічні суспільні потрясіння, невмотивоване довготривале реформування політико-законодавчої гілки влади та інші аспекти бездіяльної інформаційно-суспільної політики країни.
Їх називають по-різному: безхатченки, безпритульні, бомжі та й ставлення до таких людей теж різне, починаючи від волонтерів, які надають прихисток, допомагають усім, чим можуть, закінчуючи ворожими обговореннями сторонніх.
Вони не мають що їсти, де жити, обмежують соціальні контакти до мінімуму, не вірять у майбутнє й недовіряють оточенню і причини на це мають далеко неоднозначні. Величезна соціальна прогалина сформувала у свідомості громадян стереотип «безхатченка» як аморального, асоціального елементу. Можливо, й справді хтось сам винен у тому, що ночує в підвалах, під’їздах будинків, зловживає алкогольними напоями, займається крадіжками. Проте більшість з них – розумні, освічені, талановиті люди, які потрапили в «хорошу» компанію, втратили власне житло внаслідок квартирних махінацій, вихованці дитячих будинків, сироти, позбавлені батьківського піклування, колишні в’язні або чиїсь батьки, які вже непотрібні власним дітям, люди, які потрапили в складну життєву ситуацію чи не змогли вирішити конфлікт з родичами…і ось…маєш…живеш просто неба, не сподіваючись на підтримку людей, держави, хоча теж бажаєш розпочати нове життя, забути про минуле, відчути бодай якусь віру в себе.
Державний стандарт боротьби проти виникнення безхатченків та безпритульних дітей, внаслідок підрахунку даних згідно з опитуванням зазначає, що ключовими проблемами є соціально-суспільно-економічна бездіяльність. Серед головних причин:
- нігілізм державних прав громадян;
- недостатня взаємна співпраця між школярами та педагогами;
- невиконання органами самоврядування соціального захисту суспільства;
- нездатність державних інтернат-фондів забезпечити суспільно-соціальну програму вихованців;
- хитке становище суспільної економіки;
- аморальність батьківства;
- стихійні, соціальні, суспільно-політичні катаклізми.
Варто зазначити про слушну вказівку Лукашевича Миколи Павловича : «дитяча безпритульність є позачасовою категорією, а проблема соціалізації – інваріантна, тобто така, яка на кожному новому етапі виникнення безпритульності як масового явища для свого розв’язання вимагала єдиних принципів і змісту побудови виховної роботи; залежно від розвитку суспільства змінними були лише її форми. Результат такої діяльності також мав бути відповідним – соціально компетентна особистість, тобто повноцінний, успішний у всіх сферах життєдіяльності громадянин своєї країни».
На превеликий жаль, кількість дітей-безхатченків щороку зростає, вони доповнюють ряди нікому не потрібних, причиною чому є батьки-мігранти, які працюють закордоном, бо не мають можливостей самореалізації на теренах власної Батьківщини.
Таких зневажають, оминають, ставляться з огидою і проклинають, проте ніхто не запитає, як і за яких обставин людина втратила все і опинилася у прірві. доповнюють ряди нікому не потрібних, причиною чому є батьків-мігрантів, які працюють закордоном, бо не мають можливостей самореалізації на теренах власної домівки-Батьківщини.
Положення Закону «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року свідчить про надання захисту дітям як питання загальнодержавного характеру. Державна політика передбачає попередження та усунення проблемного явища «безпритульності дітей», а тому реалізацію діяльності напрямів:
- ведення державного реєстраційного обліку соціального інспектування, як міжрегіонального, так і всеукраїнського;
- створення і успішне функціонування закладів соціального захисту та обслуговування;
- співпраця з громадсько-благодійними фондами та організаціями;
- утворення стандартизованих сімейних форм виховання безпритульних дітей.
Активізація спрямування суспільно-соціальної політики щодо ліквідації безпритульності дітей розпочала пропаганду відповідно до вимог Закону України від 24 січня 1995 р. N 864-XIV «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх». Виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини, Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх. Відповідно до статті 1 Закону здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на: школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров'я; притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх; суди; кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ.
Застрахувати себе від поневірянь із соціальним статусом «безпритульного» в майбутньому не може ніхто. Адже життя постійно вносить свої корективи, незважаючи на згоду чи спростування власника: щось дарує, а щось відбирає.
Загострення проблеми дитячої безпритульності та бездоглядності є важливим видом державно-управлінської діяльності, покликаним забезпечити недопущення утвердження соціального статусу «безхатченка» і полягає в утворенні та реалізації спеціальних заходів щодо виявлення й усунення основних передумов. Значний успіх програми діяльності відповідно про питання дитячої безпритульності буде максимально результативним, за умови «передчасної реакції органів влади», а не після виникнення та укорінення загрози фізичному та психічному здоров’ю дитини.
Порушення проблеми соціально-незахищеної верстви населення й укорінення статусу «безхатченка» у різних аспектах вивчали Будник Андрій Вікторович, Віденко Анатолій Григорович, Волинець Людмила Семенівна, Городня Олександра Михайлівна, Захарченко Євген Іванович, Прихожан Ганна Михайлівна та ін.
Таким чином, варто зазначити, що порушене питання про особливості кольористики життя «дітей вулиці» є та буде актуальним об’єктом зацікавлень різних сфер у суспільстві. В останні десятиліття проблематика суттєво оновилася, у зв’язку з чим потребують уточнення принципи й методи дослідження у цій царині, а також розширення її фактичної бази. Особливо пожвавлюється вивчення та дослідження суспільно-економічної сфери: науковці значну увагу приділяють вивченню соціальної своєрідності функціонування доктрин суспільно-незахищених верств населення.
Закликаю пам'ятати, що як би не склалося наше життя, кожен може опинитися там, серед жителів просто неба..Ми можемо допомогти цим людям сьогодні, підтримати у важку хвилину, бо хто знає, що чекає на тебе завтра.
Надсилай свої статті на електронну адресу [email protected] й очікуй повідомлення від модератора з посиланням на її публікацію на сайті rivne1.tv.
Автор статті, яка набере найбільшу кількість переглядів, матиме можливість стажування у ТРК «Рівне 1».
Не втрать свій шанс!
