А починалося усе ще за часів Російської імперії. Рівне нщина тоді була прикордонною зоною. А кордон, звісно, потрібно було укріпляти. І ось наприкінці ХІХ століття неподалік села Тараканів, що біля Дубна, розпочинається будівництво військового форту. Спочатку будівельні роботи очолив військовий інженер-полковник Борисов (його історики вважають автором проекту Тараканівської фортеці), а згодом будівництвом керував інженер-полковник Баумгартен. Стратегічне призначення Дубенського форту — обороняти залізничну і шосейну дороги з Кременця і Радзивилова, затримуючи супротивника до збору військ з прикордонної смуги, і забезпечувати базу військам, що відступають.
Та за іронією долі російські війська Тараканівський форт за призначенням так і не використали. Уже в 1900 році його перетворили на склад, а згодом на в'язницю. У 1915 році шедевром військово-інженерної думки скористалися австрійці, коли російські війська повністю покинули форт. Вони ж його і зруйнували у 1916 році під час Брусилівського прориву.
Тараканівський форт — зразок військово-інженерного мистецтва російської фортифікаційної школи кінця ХІХ століття. Це бетонно-земляне укріплення, виконане із застосуванням цегли та чавунних деталей, з яких були зроблені герметичні двері й усі драбини. Потрапити в середину можна було лише з допомогою висувного залізного мосту. Щоб заховати його під час облоги, побудували спеціальне приміщення під насипом.
Тунель головного входу веде до адміністративного корпусу форту великої двоповерхової споруди. Тут розташовувались житлові, складські та господарчі приміщення для артилерійської роти та штабу коменданта форту. І навіть гарнізонна фортова церква побудована у російсько-візантійському стилі.
По периметру форту — так звані безпечні каземати. Їх усього 105. У свідченнях за 1905 рік йдеться, що каземати призначалися як для бойових дій, так і для проживання. А ще тут були склади, лазарет, операційна, дезінфекційні камери, морг, туалети і колодязі. Усі каземати були оснащені вентиляцією та обігрівались печами. Окрім того, у форті була встановлена каналізація, водопровід і навіть спеціальна піч, де спалювали нечистоти. Усі приміщення підземних коридорів і кімнат мали електричне освітлення. А у 1899 році форт навіть телефонізували. Безпечні каземати слугували ще й для підтримки фортечного валу. Фасадної стіни давно немає. Каземати і як увесь Тараканівський форт поросли травою, деревами і кущами. Вони, випереджуючи час, повільно, але впевнено продовжують руйнувати військову фортецю.
Уздовж безпечних казематів і адміністративного корпусу пролягла полігональна вулиця. На цій стіні автографи солдат, котрі служили в Дубенській фортеці сто років тому. Крім російських прізвищ, зустрічаються навіть мусульманські, і навіть східні прізвища, написані арабською. Написи польською зроблені дещо пізніше. А от автографів сучасників, відвідувачів форту — безліч, вони усюди. Від класичних написів "тут був..." до нецензурних...
У 60-х роках ХХ століття Міністерство торгівлі і штаб Прикарпатського військового округу робили спроби пристосувати форт під складські приміщення. Однак через високу вологість і випари від цієї ідеї відмовились. А до 60-х років, кажуть, форт займали підрозділи НКВС. А ще у радянські часи територію укріплень використовували як стрільбище.
Сьогодні Тараканівський форт живе своїм життям. У теплу пору майже щодня зустрічає туристів. Не пробачає до себе необережного ставлення. Зламана нога чи рука — не найгірше, що може трапитись. Потрапивши в темряві у круглу кімнату, назад без ліхтарика можна і не повернутись. А у лабіринтах легко заблукати навіть з ліхтарем.
Колишній оборонний об'єкт і досі не втратив свого військового статусу і належить Міністерству оборони України. Тараканівський форт перебуває на балансі місцевої військової частини. От тільки опікуються ним ентузіасти. Це вони прибирають тут сміття після горе-туристів. Це вони замуровують небезпечні пастки. Це вони оббивають цеглу, яка ось-ось впаде комусь на голову. А ще залюбки проведуть екскурсію.
Тараканівський форт пережив кілька воєн — Першу і Другу світові, громадянську, радянсько-польську. Однак оборонну фортецю зруйнували не війни. Час руйнує форт, а також наше ставлення до нього. Скільки ще простоять не такі вже й міцні фортечні мури — невідомо. Однак достеменно відомо одне — вже сьогодні потрібно не дати перетворитися Тараканівському форту на суцільну руїну.
Більше відео з циклу "Сім чудес Рівне нщини" Вузькоколійна залізниця “Антонівка-Зарічне” (Володимирецький-Зарічненський райони) Замок князів острозьких (м.Остріг) Свято-Троїцький жіночий монастир (м.Корець) Замок князів Любомирських (м.Дубно) Свято-Троїцький чоловічий монастир (с.Межиріч Острозького району)
