Ольга розповіла, що в той вечір була вдома з сім'єю. Про події у місті дізналась з новин:
"У п’ятницю ввечері після вечері ми пили чай та дивилися новини і, раптом, транслюють відеосюжет про те, що міст через Босфор, який з’єднує Азію та Європу, перекрили військові. Утворилися страшні затори. Тоді в новинах нічого точно не говорили, оскільки ніхто не знав, що відбувається, проте люди снували гіпотези, що це або план-перехоплення, або ж перевіряють міст на замінування (хоча дивно, це не робота військових) або спроба перевороту. В останнє мало вірилося.
За годину по новинах показали Міжнародний Аеропорт Ататюрк, який теж заблокували військові, – тоді все стало зрозуміло.
На Босфорі затор так і залишився – тисячі людей стали заручниками ситуації – хтось повертався з роботи додому, хтось прямував відпочивати і т.д. Вже в цей період було чути, як літають військові вертольоти.
Після того, коли захопили один із провідних телеканалів і військові почали по ньому говорити, всі зрозуміли, що просто так все не закінчиться. Люди шукали біля домів банкомати та знімали кошти, а через онлайн-систему міняли ліри на долари. Хтось йшов, хтось їхав і купував речі першої необхідності – їжу та воду.
До людей почали приходити смс-повідомлення із закликами виходити на вулицю та захистити свою державу від військових. Неподалік від мого будинку є багато доріг – по них ішли люди, котрі відгукнулись та вийшли на захист існуючих порядків. Вони крокували з прапорами та скандували. Час від часу доносилися звуки пострілів. А новини ставали все страшніші і страшніші. Особливо коли побачили, що в Анкарі з вертольоту стріляли по людях, та як на Босфорі військові відкрили вогонь по протестувальниках – кров похолола в грудях. Бомбували Меджліс (парламент).
Десь о третій ночі надійшла новина, що все скінчилося. Я вирішила піти трошки поспати. Однак, щойно я лягла у ліжко, відразу ж пролунав жахливий вибух, від якого шибки задрижали, і здавалося це десь зовсім поруч. Ми швидко зіскочили з ліжка на підлогу, хоча і розуміли, що, мешкаючи на 16 поверсі, ми мали невеликі шанси вижити у разі прямого удару бомби. Після цього спати ми вже не могли. Над будинками зовсім низько неодноразово пролітали винищувачі, і ми щоразу бігли в коридор та знову лягали на підлогу. Згодом виявилося, що бомби не було, а стверджували, що то була або звукова бомба, або просто винищувач пролетів зовсім низько і це дало такий звуковий ефект.
Субота, неділя та понеділок - у ці дні весь громадський державний транспорт в Стамбулі, працював безкоштовно, для того, щоб люди могли спокійно доїхати до домівок, а згодом повернутися із святкувань перемоги.
В суботу ввечері люди вийшли на майдани і святкували... На моїй вулиці знову була хода, але вже переможців. Наступного дня, в неділю, місто також було шумним.
Для слов’ян такі святкування є дивними, адже багато людей загинуло, тим не менш, для багатьох турків ці дні стали радісними.
На жаль, було багато неадекватних людей, котрі фотографувалися навпроти танків, або біля військових, які лежали на землі закривавлені (не знаю, мертві чи живі), брали на святкування навіть грудних або малолітніх дітей.
Дуже шкода загиблих, зокрема і військових, вони, зрештою, були ще зовсім юними, і я більш ніж упевнена, що не всі з них були грамотними, а ще шкода чоловіків, котрі вийшли в той страшний вечір з дому і більше не повернулися", - розповіла Ольга.
Нагадаємо, внаслідок невдалої спроби державного перевороту в Туреччині загинуло 265 осіб, з яких 161 – жертви серед чиновників та мирних жителів. Крім того, ЗМІ повідомляли про 1440 поранених і 2839 затриманих військовослужбовців.
