Я відійду від стандарту інтерв'ю: питання - відповідь, - і просто розповім про свої враження та емоції від побаченого у відділенні дитячої онкогематології. Троє веселих і позитивних чоловіків на ім'я Корній, Артем та Юрко показали мені, що казка може бути навіть в лікарняних стінах.
В свої студентські роки я проводила безліч благодійних акцій та заходів для дітей-сиріт та малозабезпечних багатодітних сімей Рівне нщини. З учасниками заходів ми намагалися подарувати радість та посмішки тим дітям, які в силу певних обставин живуть неповноцінним дитинством. І в той період нам зовсім не спадало на думку, що діти, які довгий час перебувають в лікарні, потребують теж певної уваги.
Коли я почула про братство лікарняних клоунів, то дуже активно почала до них набиватися на зустріч. Адже те, що вони роблять, певною мірою близьке мені по духу. У зв'язку з довготривалим карантином зустріч все переносилася і переносилася, і ось нарешті настав довгоочікуванний момент, я йду на зустріч з "Червоними носами". В моїй уяві вималювалася картинка, як має відбуватися дитяча сміхотерапія, але як завжди є багато "але".
"ЧЕРВОНІ НОСИ": ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
Спочатку лікарняні клоуни, а далі вже "Червоні носи" в нашому місті почалися з Тараса Обоїсти. Використовуючи дитячу арт-терапію, вони допомагають дітям відчувати радість у лікарняних стінах. Засновником дитячої терапії є Патч Адамс - американський лікар, громадський діяч та лікарняний клоун. Свого часу одному із учасників "Червоних носів" Корнію Демидюку випала нагода попрацювати з Патчем Адамсом особисто. У Рівному братство клоунів "Червоні носи" існує вже більше 4-х років.
ІДЕМО ДАРУВАТИ РАДІСТЬ
Ранок, лікарня, неймовірно позитивні хлопці Корній Демидюк, Артем Алексєєв, Юрій Яцюк. Звичайнісінькі люди, які в житті займаються своїми улюбленими справами, поступово перетворювалися у милих та чарівних клоунів. Невеличка кімната, в якій звичайні люди для мене, перетворювалися на Бабайку, Тьому і Юрчика для тих, хто чекав на них у відділенні дитячої онкогематології.
Невимушена розмова про життя, про методику, розповіді про те, як лікарі не хотіли цю методику сприймати всерйоз і не пускали лікарняних клоунів до дітей, і про те, як взагалі це все починалося... Усе це навіювало хороше і тепле враження родинного кола.
До того моменту, коли ми зайшли у відділення, я чомусь думала, що це буде величезна дитяча кімната, в якій зберуться усі дітки відділення і щось на кшталт конкурсів і різних ігрових моментів буде відбуватися за участі лікарняних клоунів. Але я побачила зовсім протилежне від того, що напридумувала собі. Це не була величезна дитяча кімната, це були звичайнісінькі палати, в яких перебували діти. Кожна палата для мене була як окремий світ, не схожий між собою. Адже в кожній палаті перебували різні діти, з глибокими чудовими очима і дитячою невинністю, яких об'єднала тільки одна єдина річ - хвороба.
В кожній палаті казкові герої створювали для дітей різні ситуації та ігрові моменти, підлаштовувалися під настрій дітей і намагалися перенести в свій уявний казковий світ. Крім того в такі ігрові моменти діти також мали можливість створити власний маленькій світ і перенести туди лікарняних клоунів. Такий собі потаємний зв"язок між "Чорвоними носами" та дітлахами перетворювалися на невеличку веселу виставу.
Після побаченого мною в обласній дитячій лікарні мої стереотипи були повністю зломлені і думки, що діти які перебувають на довготривалому стаціонарному лікуванні в онкогематології, потребують не тільки певної, а навіть дуже особливої уваги. Оскільки вони борються не тільки зі своєю хворобою, а ведуть повноцінну боротьбу зі смертю. Діагнози у всіх різні, лікувальний період у кожного триває по різному. Одні перебувають у лікарні декілька тижнів, а інші діти у чотирьох лікарняних стінах перебувають місяцями.
Мої думки, стосовно того, що бути лікарняним клоуном - досить таки нелегка робота, поділяють і самі хлопці:
- Дана професія не всім під силу, навіть артистам з великим ім"ям. Найвідоміший комік України, Георгій Делієв, ділився враженнями від того, що ми робим і сказав, що сам так не може. Насправді це психологічно важка атмосфера, яка насправді дається не всім, - розповідає актор, мім та лікарняний клоун Корній Демидюк, відомий для дітей як Бабайка. - Завжди є потреба в лікувальній клоунаді, з власного досвіду можу сказати, що навіть не всі артисти можуть витримати такі стреси, які можуть їх спіткати у лікарнях.
Тьома, він же Артем Алєксєєв, актор, керівник театральної студії та лікарняний клоун говорить:
- З одного боку легко, але водночас і важко. Треба чітко розуміти, для чого ти це робиш. Я розумів, що хочу щось робити для дітей. Тепер я розумію, що роблю щось і для самого себе. І таке розуміння повинно бути в кожному.
- Діти, які перебувають в палатах по пів року, фактично вже живуть у лікарнях. Коли до них приходить лікарняний клоун, вони забувають про біль і включають свою фантазію, - ділиться своїми враження волонтер, лікарняний клоун Юрчик, він же Юрій Яцюк.
Дитяча терапія - це методика без правил, тут немає конкретних вказівок в тому, що кожного разу ти повинен добре і чітко все відшліфувати на репетиціях, і тільки тоді йти до дітей. Тут головне відчуття, тонка лінія між розумінням дитини і лікарняного клоуна. І ця лінія між дітьми і цими чудовими хлопцями таки існує. Адже не кожному під силу навіть частково зрозуміти, що відчувають ці діти.
Ці хлопці заслуговують не тільки на величезну похвалу у своїй справі, а й низькій уклін. Адже насправді це не так легко, як здається.
Психологічно це - величезна ніша, завдяки якій діти отримують моральний відпочинок і позитивний заряд емоцій, після якого на їхніх обличчях з'являються щирі дитячі посмішки.
Велика праця Бабайки, Тьоми та Юрчика вселяє віру в серцях цих маленьких діток і надихає на те, що усім негараздам треба твердо протистояти.
P.S. Зізнаюся чесно, не змогла я добути з хлопцями до кінця дитячої сміхотерапії. Морально - це важко сприймати, навіть будучи в стороні. Тому з упевненістю можу сказати, що для них в образі лікарняних клоунів, дарувати щастя - це все таки власна потреба, аніж професія. Адже для того, щоб діти тобі повірили, впершу чергу треба дуже сильно вірити в своїми сили і в те, що ти робиш. Без віри щастя не буває. Навіть маленького.
