Поблизу селища Новогородське, що на Донеччині, перебуваючи на чергуванні на спостережному посту, він отримав під час обстрілу осколкове поранення. Бійця намагалися врятувати, але по дорозі до госпіталю його серце зупинилося: отримані рани виявилися несумісними із життям.
У райцентрі загиблого героя зустрічали тисячі його земляків, а ще більший гурт прийшов на панахиду в Свято-Михайлівську церкву, аби віддати шану і провести вояка в останню путь.
У храмі священики УПЦ Київського патріархату Млинівського благочиння на чолі з благочинним Володимиром Левандовським відправили літургію, а згодом – заупокійне богослужіння. Віддати останню шану Герою України прийшли тисячі млинівчан, жителів населених пунктів району, очільники сільрад, керівники установ, закладів, підприємств райцентру.
Труну з тілом Олексія Кірися побратими понесли на кладовище на Слободі.
Прощальну промову над труною виголосила заступник директора гуманітарної гімназії Світлана Швайчук - Олексій Кірись закінчив цей навчальний заклад у 1998 році.
- Олексій ще довго міг ділитися з нами труднощами і радощами, спілкуватися і підтримувати своїх друзів, міг продовжити свій рід. Але не кохана жінка, а сира земля приймає його в обійми свої. Тільки людина з великим серцем і щирою душею може пожертвувати собою. І найбільше, що можемо зробити – це молитися за спокій його душі, згадувати добрим словом і розповідати своїм дітям, що недарма загинули кращі сини України, а ми берегтимемо все те, за що вони віддали життя…
Прощалися з Олексієм побратими зі штурмової роти батальйону «Айдар». Один із них (із позивним «Рамзес») зазначає, що Олексій Кірись був відважним воїном, незрадним другом і патріотично настроєним українцем. Саме йому, кулеметнику, побратими завдячують, що в одному з боїв залишилися живими. Бо саме «Карась» (таким був його позивний), залишившився прикривати роту, яка змінювала позицію, декілька годин стримував напад проросійських сепаратистів, аж доки не закінчилися набої.
В Олексія Кірися було чимало мрій, якими він ділився із товаришами по службі. Планував, зокрема, повернувшись з АТО, допомогти рідні, облаштувати особисте життя. Але усі ці мирні помисли обірвали осколки від мін, підступно випущених з позицій бойовиків, хоч буквально напередодні було оголошено чергове перемир’я.
Свого часу на своїй сторінці в соціальній мережі Олексій Кірись написав: «Для багатьох війна – це всього лиш вечірні новини і привід для розмови за бокалом пива. А для нас, добровольців, – це навіть не випробування, а загартування. Бо ніхто й ніколи не зрозуміє, що таке війна, не побувавши на ній. Ніхто! Наш «Айдар» завжди давав достойну відповідь. Нас боялись. Нас поважали. А коли батальйон відводили з передових позицій, ми буквально волали: «Не треба! Поверніть батальйон назад!».
Ось таким був бойовий порив бійця. Зрештою, як і його брата, який пішов на війну також добровольцем, а повернувся з неї через поранення.
Із прощальним салютом завершилася земна путь Героя – розпочався її відлік у вічності. Олексія Кірися поховали поряд з могилою батька Сергія Петровича, який передчасно помер у 2007 році.
Про це повідомили у прес-службі Рівне нської єпархії УПЦ Київського Патріархату
