- Мій свекор, дід Ігоря, «пройшов» війну. А потім майже десять років був на засланні. Він завжди мав великий вплив на Ігоря і вчив його любити та захищати свою країну, свій край. Свекор ніби щось передчував, мовляв доведеться внуку, як і йому, боронити рідну землю, - пригадує Софія Гордійчук.
Поблизу села Залізниця є братська могила, де поховані 33 бійці УПА. Восени 1972-го року, розповідає Софія Родіонівна, тут прокладали дорогу та хотіли зрівняти курган-могилу з землею.
- Мене тоді вперше обрали головою сільської ради. Я, будучи вагітною Ігорем, поїхала «в район» і кажу, що не можна руйнувати могилу, адже там молоді хлопці поховані. Це ж наша історія. Один з тих, хто в кабінеті був сказав, що вагітним відмовляти не можна. І дорогу проклали збоку могили. А вже десь за місяць народився й Ігор, - розповідає пані Софія.
Пригадує жінка, що ще до розпаду Радянського союзу не побоялися та усім селом привели до ладу могилу воїнів-УПІвців. Окрім того, над Залізницею першим у районі замайорів синьо-жовтий прапор. Коли це сталося Ігоря вдома не було – після школи вступив до Омського вищого танкового інженерного училища. Коли Союз розпався молодий військовий вирішив повернутися до рідної України.
- Однієї ночі стукає хтось у вікно. Відкриваємо двері – на порозі Ігор з однокурсником танцюють і співають, що повернулися додому, в Україну, - пригадує подружжя Гордійчуків. – Син наш перевівся до Київського інституту сухопутних військ Національної академії оборони України і закінчив його з відзнакою. Потім служив в Яворові на Львівщині, в Ізяславі на Хмельниччині, був миротворцем в Афганістані, їздив в Америку та Канаду.
Практично з самого початку антитерористичної операції Ігор Гордійчук брав безпосередню участь у бойових операціях. 12 серпня 2014 року група спеціального призначення «Крим», яку він очолював, прорвалася на Савур-Могилу та почала коректувати артилерійський вогонь. Дванадцять днів, оточені зі всіх сторін бійці, боронили стратегічну для армії висоту, а в День незалежності України буквально стояли під дощем з ворожих снарядів та ракет. З оточення поранений та контужений Ігор Гордійчук з загоном виходив вночі. Група пройшла півсотні кілометрів захопленою проросійськими терористами територію і приєдналася до українських військ. 29 серпня вони пішли на прорив, але потрапили під артилерійський та мінометний вогонь. Один з осколків влучив у неприкриту каскою потилицю Ігоря Гордійчука. Кількох бійців російські солдати взяли в полон. Його ж залишили помирати в полі. Однак герой вижив і за два дні вже був в Дніпропетровській лікарні.
Зараз полковник Збройних Сил України Ігор Гордійчук проходить реабілітацію у Вашингтоні, в Національному військово-медичному центрі імені Уолтера Ріда. До слова, саме цей заклад вважається одним з кращих у військовій медицині. Щороку допомогу тут отримують тисячі американських військових та членів їх родин. Тут Герой України знову вчиться ходити і думає про продовження служби, після повернення додому, розповідає Софія Родіонівна.
- Ігор казав, що покидати службу не буде. Казав, що як не буде таким сильним, як колись, то буде вчити майбутніх офіцерів, - зазначає мама Героя.
Аби розповісти хорошу новину про те, що Ігор Гордійчук вже без підтримки може робити кілька кроків, до його батьків завітав голова Рівне нської обласної ради. Володимир Ковальчук щиро подякував Володимиру та Софії за те, що виховали справжнього патріота, захисника Батьківщини, гідного нащадка наших волелюбних пращурів.
- Я переконаний, що вся Рівне нщина пишається своїм земляком. Ігор Гордійчук – мужній та безстрашний боєць, талановитий командир. Його життєвий шлях - приклад молодим військовим. Я вдячний батькам, що виховали такого сина. А поки його немає вдома, то, чим зможу, допомагатиму Володимиру та Софії, - зазначив голова облради.
Також Володимир Ковальчук привітав батьків Героя з Різдвом та пообіцяв посприяти аби їх відразу ж відвезли побачитись з сином, коли він повернеться в Україну. Станеться це вже за місяць.
Про це повідомили на сайті Рівне нської облради
