Найбільше вони збереглися на Західній Україні, де вплив «совка» не був надто сильним і не знищив нашу давню культуру. Та із становленням української незалежності, всі надбання наших пращурів стали швидко поширюватися країною, традиції святкування релігійних свят стали відомі усюди. Те, про що колись боялись говорити наші бабусі і дідусі, тепер на устах у кожного: від малого до великого.
Україна має свою унікальну культуру та історію. Взагалі, цикл релігійних зимових свят вважається чи не наймістичнішим з усіх. В цей період ворожать на майбутнє, вірять в прикмети, по-особливому вшановують тих, хто відійшов у вічність. Та найулюбленішим і найцікавішим, як для дітей, так і для дорослих, є свято Різдва Христового. До нього ретельно готуються заздалегідь. З періоду жнив, після закінчення збору урожаю, роблять Дідуха – головного атрибута Різдва. Збирають його з різних злакових видів культур: колосків жита, пшениці, вівса, проса, а також добавляють у сніп різні духмяні трави.
Хто з господарів має свою пасіку, той неодмінно робить з воску свічки, які використовують у молитві на Свят Вечір. Діти та молодь збираються разом та вчать колядки, готують вертепи. Важлива робота в господарстві має бути завершеною до свят. Господині прибирають оселю, розвішують вишиті рушники, застеляють нові скатертини. Кожний господар намагається придбати новий одяг та посуд для всього сімейства. Протягом Пилипівського посту, який триває з 28 листопада до 6 січня, кожний член родини має неодмінно підготуватися до Різдва, пробачити всі образи, прийти до церкви на сповідь.
Надзвичайно цікавою традицією в надвечір’я Різдва є Свята Вечеря або «Багата кутя», до якої обов’язково входять дванадцять (за кількістю апостолів) пісних страв, кожна з яких має свій символ. Головна страва Кутя – символізує єднання з Богом, пшениця в якій – це сакральна частина вечері – тема життя і смерті, єднання світу живих із світом померлих, мак – символ мучеництва, безневинно пролитої крові, мед – чистоти. Особлива по значимості страва – це горох – «сльози» Божої Матері, які проливаються за наші гріхи. Страви з капусти символізують міцність, скупченість, співпрацю, а з риби – віру, що і є основними складовими християнства.
Обов’язково готують душенину або пісний борщ з грибами. Як і голубці з картоплею, ці страви означають мир, злагоду та Божу любов. Вареники символізують достаток, а грибна підлива до них – продовження роду. Страви з квасолі є символом здоров’я та довголіття, а узвар п’ють для очищення тіла та душі, для приготування якого використовують тільки ту воду, яка була набрана до сходу сонця. Не забувають в цей Вечір і про найменших, тому для них готують солоденьке – пампушки з начинкою із маку, вишень або рожевого повидла. Всі, хто повірили в Бога – отримали вічне життя, Ісус любив дітей, і вважав, що саме таким, як вони, належить Царство Небесне, то ж пампушки – це символ вічності. «Хліб усьому голова», тому і у Різдвяному меню є паляниці та короваї. В різних куточках України страви можуть несуттєво відрізнятися.
Перед Вечерею господар заносить в домівку солому і сіно, щоб це нагадувало про те, що Спаситель народився не в царських палатах, а в яслах овечого хліву. Соломою стелять підлогу, а сіном застеляють стіл, на кожний кут кладуть по головці часнику – оберігаються від нечистої сили. В цей день нічого не їдять аж до сходу першої зірки. Розпочинається Свята Вечеря молитвою, за святковим столом запалюється свічка. Одну тарілку завжди ставлять лишньою – для духів померлих, які, вважається, неодмінно приходять на це свято. Тому після Вечері не прибирають нічого зі столу, щоб їх не образити. Господар починає трапезу із куті, за ним і вся родина. Існує думка, що на Свят Вечір треба їсти ложками, щоб у домі був мир і злагода і не було ніяких непорозумінь у стосунках, які символізує виделка. Вечеря триває не довго (близько двох годин), тому протягом цього часу не бажано вставати з-за столу.
Далі починається найцікавіше. Повечерявши, колядують. Діти співають під вікнами у сусідів.Вони підходять до хати, просять господаря благословення на колядування. І за це отримують солодощі або гроші. Ті діти, яким виповнилось по п’ятнадцять років – розігрують вертепи, різдвяні оповідання. Їх запрошують до столу як дорогих гостей, але вони довго не затримуються, вклоняються всім, хто у господі, і поспішають до іншої хати. Молоді парубки та дівчата збираються і ходять один до одного у гості. Вважається, що кому протягом вечора пощастить скоштувати кутю дванадцять разів, тому щаститиме цілий рік. В цю ніч не лягають спати, кажуть: «Хто проспить Різдво, той проспить Царство Небесне». Зранку всі люди йдуть до церкви на Святкову Службу Божу. Так зустрічають перше велике свято – Свято Різдва Христового.
Як співається у відомій колядці, що до нас ідуть «три празники в гості», тому на цьому різдвяні свята не завершуються. 14 січня ми відзначаємо свято Святого Василя, якому передує Щедрий Вечір («Щедра кутя»): теж із дванадцятьма стравами, але вже не пісними. Після Вечері діти йдуть щедрувати, а молодь збирається для ворожіння на суджених.
І завершує Цикл Різдвяних Свят – Хрещення Господнє, напередодні якого маємо останню Різдвяну Вечерю, так звану «Голодну кутю». В давнину ощадливі господині готували страви на весь святковий період, і тому, до Богоявлення їх вже майже не залишалось – так і з’явилась така назва. Протягом цього періоду вітаються один з одним: “Христос народився – Славімо Його”.
