З Тетяною Стадник ми зустрілись на дитячому майданчику. У Рівне жінка приїхала у вересні минулого року, разом з нею маленька донечка Анастасія. На той момент Настю у садочок не брали, адже їй було лише півтора роки. Тому плани жінки дещо змінилися.

Вже у Рівному Тетяну чекали випробовування. Але доля дарувала їй людей з великої літери, які завжди готові допомогти.

Час збігав, жінка знайшла житло, знайшла однодумців, а Настуня пішла в садочок. У цей момент пригадує Тетяна, відчула потребу, бути корисною іншим.

Тетяна вже почала вливатися у повноцінне життя. Розповідає готова навіть сама йти до роботодавців і домовлятися за кожного конкретного хлопця.

Неохоче, але Тетяна розповідає окремі випадки з життя у Луганську. Люди тут і там різні, і така різниця не випадкова.

Тому активістів в Луганську, з їх поглядами та акціями - населення сприймало вороже.

Нині Тетяна мріє повернутись до звичного життя, жити з родиною, але чоловіка там у Луганську тримає хворий батько. Але зі своїми переконаннями повертатися не ризикне.

Далі Тетяна планує займатися громадською роботою, а потім вже і працювати. Каже у Рівному добрі люди. Молодь поважає старших, і це не лише її спостереження.