У зону бойових дій Петро потрапив без відповідного спорядження, адже родина не мала на це коштів. А волонтерський рух тільки-тільки набирав обертів.
Петро виріс у багатодітній сім'ї - мав трьох братів та сестру. Саме з Оксаною чоловік найчастіше спілкувався, коли перебував на війні. Хоча й рідко був багатослівним. Більше цікавився, як там без нього господарство, про яке він роками дбав.
Племінниця Марійка нині згадує, які Петро давав їй життєві настанови.
Незадовго до війни Петро Білець з нареченою Вікою поселилися разом та планували відгуляти весілля. У їхній оселі було завжди багато гостей, адже лише зі сторони сестри у нього аж шестеро племінників. Найменші з них досі вірять, що дядько ось-ось повернеться з армії.
Рідні Петра, хоч і провели чоловіка в останню путь, але й досі не вірять у його загибель. Боєць довго вважався зниклим безвісти. Але й нині з'являються свідки, які начебто бачили його у полоні вже після офіційного повідомлення про смерть.
Бог посилає рідним знаки, що Петро досі живий - запевняє його сестра.
З надією в серці засинає Оксана кожного вечора, чекаючи брата додому... Як і чекають повернення зі сходу усіх захисників його племінники.
