Для сестер Станіслава похорони виявилися насправді важким випробуванням, адже з десяти дітей у їхній великі родині він був наймолодшим та найулюбленішим. Вони часто згадують, яким турботливим братом та дядьком був Станіслав.
Навіть коли отримав повістку, хлопець вирішив не турбувати рідних довгими поясненнями та зборами.
Бути справжнім чоловіком - дисциплінованим, відповідальним та небагатослівним - Станіслав навчився ще за часів армійської служби у 80-му аеромобільному полку. Він дуже пишався тим, що був зарахований до десантних військ - кажуть сестри. Але навіть в армії жоден свій вчинок хлопець ніколи не здійснював без благословення матері.
Станіслав завжди мріяв про власну родину. Збудував великий будинок, працював на кількох роботах. Завжди вів здоровий спосіб життя та намагався виправдовувати покладені на нього материнські надії.
Найулюбленішим господарем назавжди лишиться Станіслав і для старенького Пушика, кота якому хлопець колись врятував життя.
Ось так домашня тваринка нині служить рідним Станіслава постійним нагадуванням, якою світлою та небайдужою людиною він був...
