Жодного разу Руслан не поскаржився на труднощі солдатських буднів, лише жартував «Будемо живі – не помремо». Захищав рідну країну, незважаючи на те, що напереродні війни пережив важку хворобу.
Ось таким - позитивним, чуттєвим та сором'язливим запам'ятали Руслана односельці.
На жаль, Руслан одружитись так і не встиг. Хоча дуже любив дітей. Зокрема, часто розповідав племіннику про чудеса природи.
Дитячі листи довго підтримували Руслана і під час перебування на війні. Серед небагатого солдатського багажу, що повернувся з бійцем додому були військовий квиток, записничок і згорнутий, зашурований конверт з дитячими листами.
Руслан мав дві середні спеціальні освіти. Боєць без проблем прокидався о четвертій ранку. Без проблем сам обробляв гектари господарської землі. Був у близьких стосунках з братом. Саме Сергій подарував йому саморобну картину з написом: "Чекай мене, я повернусь, усім смертям назло...". Вона й досі у його кімнаті...
Ми - не маємо права забути. Ми - не маємо права робити вигляд, що нічого не відбувається. Вшановуючи пам'ять загиблих, не забувайте і про живих. Їм потрібна ваша допомога і небайдужість.
Слава Україні!
