Передісторія. Один з київських лікарів не дав паліативному хворому потрібний рецепт на знеболювальний апарат. По-перше, він не правильно користувався "шкалою болю" для таких пацієнтів, а по-друге, не знав, що через певні зміни у законодавстві він може сам видавати такий важливий рецепт на анальгетики без скликання якихось там комісій. І доки такий лікар розбиратиметься з правами та обов'язками, пацієнтові доведеться мучитись від нестерпного болю, який і без того неминучу смерть робитиме ще більш жахливою.
Стало стереотипом, що провінційні містечка "відстають" від мегаполісів у якості обслуговування, матеріальній базі тощо, та виявляється Рівне в дечому обігнало навіть столицю.
У Рівному вже розпочали роботу над підвищенням якості забезпечення паліативних хворих належною допомогою. Так, голова Рівне нського осередку ВБО "Всеукраїнська мережа ЛЖВ", Юрій Лазаревич розповів: "Організація розробила Програму хоспісної паліативної допомоги у Рівне нській області, але у чиновників нема бажання її приймати - посилаються на постанову №65, згідно з якою не рекомендується приймати нові програми".
Загальний стан розвитку паліативної допомоги в Україні загалом описав правозахисник, соціальний працівник Рівне нського обласного відділення ВБО "Всеукраїнська мережа ЛЖВ" Євген Новицький. Він зазначив: Україна має одну з найбільш ліберальних нормативних баз, наразі в Україні абсолютно вільно можна використовувати будь-які форми знеболювальних, які законодавство називає наркотичними, ми ж називаємо їх опіоїдні анальгетики.
Найбільш нестерпний біль відчувають онкохворі.
Сьогодні ніхто не скаже на скільки сильно болить крім самого пацієнта. Для цього використовують так звану шкалу болю. Вона є різна для дітей та дорослих - смайлики з різними емоціями чи звичайна шкала. Людина сама показує на скільки сильним є її біль за цією шкалою і відповідно до цього лікар призначає лікування.
Діє триступінчаста система знеболення - від простих анальгетиків до сильнодіючих. Але це не означає, що вводити їх потрібно поступово з першої, адже іноді варто відразу починати з другої чи третьої стадій. Та не всі лікарі правильно трактують цю шкалу.
Що треба знати паліативним хворим та їх родичам про отримання знеболювального?
Пацієнт, який перебуває на домашньому лікуванні, має право отримати знеболювальне на 10 днів, а якщо це паліативний хворий на стаціонарному лікуванні - на 15 днів.
Виписувати рецепт на знеболювальне має терапевт чи сімейний лікар, оскільки саме він найчастіше контактує з пацієнтом і знає, як йому болить. Тому не треба витрачати свій час на черги до онколога, бо він і не дасть цього рецепта.
Пацієнт може мати свого представника, який отримуватиме ліки безпосередньо у лікарні, рецепт на безплатний препарат або рецепт на платний препарат. Це три законні способи отримання препарату та рецепта.
Як би там не було, завжди постає проблема у державній фінансовій підтримці. За словами виконавчого директора Рівне нського обласного відділення ВБО "Всеукраїнська мережа ЛЖВ" Ганни Котенко, в Україні діє Фонд Відродження. Ця організація може покрити кошти, які не надала держава на знеболювальні препарати. Тобто якщо з держбюджету ще не надійшли потрібні кошти на місцеві рахунки, то на кілька днів цю суму може забезпечити Фонд. Якщо хворий немає можливості придбати потрібні знеболювальні препарати - можна звертатись у Фонд за допомогою.
Окрім цього у Рівному на базі поліклініки №2 діє одна мобільна бригада, яка консультує паліативних хворих та їх рідних та контролює отримання ними потрібних ліків та догляду. За тиждень відвідують 10-15 хворих. Але представники організації ВБО зауважують - це лише пілотний проект і сподіваються на подальше функціонування таких виїзних бригад при кожній поліклініці.
