З встановленням Президентом України свята Покрови Пресвятої Богородиці також і Днем захисника України рівняни мають цілий рік для того, щоб 14 жовтня 2015 року ми зустріли це свято, гідно вшановуючи захисників України.
Так, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків по вул. Бандери, Шухевича, Коновальця, Мельника, Бульби-Боровця можуть встановити пам’ятні дошки на будинках, тролейбусних зупинках на честь Українців, чиїми іменами названі ці вулиці.
Потребує реконструкції меморіал Слави. Бо сьогодні він нагадує лише про роки радянсько-російської окупації, яка, надіюсь, підходить до кінця.
Велетенські символи людей, які принесли нам вибори без вибору, ліквідацію приватної власності, «язык межнационального общения» і колгоспи, повинні зійти зі сцени. Їх мають замінити менші за розміром але значно більші за духовною цінністю пам’ятники людей, які боролися і сьогодні борються за Українську державу.
На стелі біля монумента Слави вистачить місця, щоб вшанувати всі загони українських партизан, які боролися з фашистами та комуністами на території області.
Тут вистачить місця для згадування військових з’єднань та радянських партизанських загонів, які боролися з гітлерівцями, але не влаштовували протиукраїнських провокацій на кшталт «освободителей» Медвєдєва і Кузнєцова.
Тут повинне бути місце для вшанування добровольчих батальйонів та підрозділів ЗСУ, сформованих у 2014 році на території Рівне нщини для участі в АТО, поіменного згадування вихідців з нашого краю, які зі зброєю в руках загинули у 21-му столітті, захищаючи Україну від російської агресії.
Тут має бути місце для імен героїв Небесної Сотні, які захистили Україну від злочинної влади.
Саме до такої стели повинні покладати квіти прості громадяни та високопосадовці, тут необхідно проводити уроки патріотичного виховання для старшокласників. Тут можуть 14 жовтня присягати на вірність народу України військовослужбовці та правоохоронці. Не на території військової частини лише для батьків та генералів, а перед іменами загиблих в присутності народу.
Хтось скаже, не час та й немає потреби витрачати народні гроші на нові пам’ятники.
Але це не так. Без цієї пам’яті, як і без пам’яті про Голодомор, УПА, Берестечко ми не станемо народом, а будемо лише 1-мільйонним населенням області, від імені якого зможуть говорити кілька сотень зайд з автоматами. Як «голосом Донбасса» говорять російські десантники, казачки і кадирівці на сході України...
