Сіамські близнята
Не щастить, то не щастить. Радянський гуртожиток-пятиповерхівку, що на вулиці Фабричній, 4, збудували 1971 року. Система – коридорна: на кожному поверсі, починаючи з другого, по два з лишнім десятки кімнат, по дві спільні кухні, дві умивальні-сушки й два туалети. А душові – жіноча й чоловіча – на першому. Самотніх працівників нетканки тут поселяли на «ліжко-місця» із райдужною перспективою, що коли вони одружаться або підійде черга, дадуть малосімейку, а потім, може, і квартиру.
– Ви тільки не пишіть моє ім’я, бо матиму проблеми! – налякано благала бальзаківського віку жінка, яка розповідала нам про своє гуртожитківське життя-буття, помішуючи на одній із плит у комунальній кухні запашний борщ у величезній каструлі, щоб вистачило і чоловікові, й дорослим дітям, і зятю, й двом онукам. – Наш гуртожиток числиться за Фондом держмайна, а на балансі стоїть у нетканки. Адміністрація як селила, так і селить мешканців. Ще виженуть – куди підемо? Більшість із нас, хто живе в гуртожитку, пропрацювали на фабриці по 20–30 років. А хтось і далі там робить. Нетканка ледве животіє, зарплату з січня не платила, то за житло з працівників беруть взаємозаліком. А інші за квартири платять: у тих, хто займає одну кімнату, взимку квартплата була приблизно 350 гривень, у кого дві – то платять по 700. Тепер, мабуть, буде ще більше…
У 1992 році поряд із гуртожитком побудували ще й малосімейку. Окремий корпус нарекли другою секцією гуртожитку та з’єднали критим переходом зі старим. Так народилися «сіамські близнята». Малосімейка, що майже вся складається з повноцінних одно- та двокімнатних квартир з окремими або на блок із двох чи чотирьох кімнат вигодами у вигляді кухні, душової і санвузла, стала заручницею старої коридорної будови. Інакше б, як вважають її мешканці, вони давно б уже добилися передачі будівлі в комунальну власність і приватизували свої житла.
Історія митарств довжиною 13 років
Пані Наталія 22 роки мешкає в малосімейці на Фабричній, яка в результаті нещодавньої перереєстрації отримала окремий номер «4а». Вона була бухгалтером нетканки, але, щоб отримати кімнату, і чоловік пішов, було, на кілька років на будівництво простим робітником. У малосімейці народився син. Із часом (щоправда, тільки через суд) вона «вибила» другу кімнату, яка звільнилася в її блоці. Тепер родина живе в повноцінній квартирі.
– У нас є ініціативна група – п’ять мешканців гуртожитківських квадратних метрів на Фабричній, 4 і 4а. Приватизації свого житла ми добиваємося з 2001 року, – повідала жінка історію своїх митарств. – Не раз скликали збори мешканців, зверталися до депутатів, Фонду держмайна, до всіх рівненських мерів. Ми кожен потихеньку облаштовуємо своє житло. Але як же вкладати гроші, якщо помешкання належить не тобі? Будинки все ніяк не можуть передати в комунальну власність. Тепер сказали, що окрема електропідстанція потрібна. Навіщо? В нас зі світлом ніколи не буває перебоїв.
Про сам процес
2009 рік. Міськрада прийняла Програму передачі гуртожитків у власність територіальної громади міста. За цією програмою будинки на Фабричній, 4 і 4а запланували прийняти в місто 2010 року. І на ремонт «забили» понад півмільйона гривень. Передбачалося, що «кошти на заходи, пов’язані з прийняттям у комунальну власність гуртожитків, місцевим бюджетам виділяються з державного бюджету (стаття 3 Закону України “Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків”)». Із деяким запізненням, 28 квітня 2011 року, виходить рішення міської ради № 511: «Прийняти в комунальну власність міста гуртожиток на вул. Фабричній, 4 (депутати мали тоді на увазі обидві секції гуртожитку, – авт.), який є державною власністю та знаходиться на балансі і обслуговуванні ВАТ «Рівне нська фабрика нетканих матеріалів» та передати вищевказаний гуртожиток на баланс житлово-комунального підприємства “Промислове”».
Газети написали, що в гуртожитків з’явився новий власник, що залишилося залагодити тільки деякі формальності. І люди вже раділи. Хто ж знав, що пункт, який зобов’язував ЖКП «Промислове» прийняти на баланс гуртожиток на вул. Фабричній, 4 «після передачі зовнішніх інженерних мереж», відразу й перекреслив всі благі наміри міськради. Злощасний акт прийому-передачі не підписали енергетики. Ось так.
ПАТ «Рівне обленерго» вирішило, що хтось повинен збудувати окрему кабельну лінію і трансформаторну підстанцію на два будинки. На це потрібні були гроші. Потрібні вони й досі. Ох, як би тут згодилися ті півмільйона гривень, що передбачала програма 2009 року. Але держава вмила руки: не дала з тих коштів ні копійки.
Вдруге до наших гуртожитків черга дійшла вже 2013 року, коли депутатам знову довелося затверджувати майже таку ж програму. Тепер уже реалістичнішу: на передачу будинків і капремонт міські обранці сподівалися отримати від Києва хоча б половину від того фінансування, що мало б за законодавством покрити витрати міста повністю. Щоправда, і новий кошторис сприймався майже як декларативний.
Енергетична монополія живе за законом: що хочу, те й роблю
«Електропостачання даних гуртожитків здійснюється від трансформаторної підстанції, яка розташована в приміщенні виробничого цеху ПАТ «Фабрика нетканих матеріалів» та запроектована в першу чергу для живлення технологічного обладнання. Електропостачання гуртожитків не є автономним та окремим для виробничих цехів. У разі виникнення аварійних ситуацій на фабриці наша компанія не зможе гарантувати якісне та безперебійне електропостачання», – таку позицію на наш інформаційний запит висловив голова правління ПАТ «Рівне обленерго» Сергій Невмержицький. Він не заперечує: «потужності обладнання достатньо», і «в разі передачі гуртожитків місту навантаження на мережі не зміниться». Але для здійснення безперебійного електропостачання цього недостатньо.
IMG_0568Рік тому обласний підрозділ Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ), у відповідь на запит обласного житлового департаменту буквально пояснив: «Враховуючи вартість електричних інженерних комунікацій, норми законодавства спрямовуються в напрямку максимального використання сформованої інфраструктури. Основним інструментом обрано систему договорів про спільне використання технологічних мереж. Тому сектор НКРЕ пропонує зберегти існуючу схему живлення гуртожитків від мереж фабрики». Та навіть аргумент, що за Законом про електроенергетику (ст. 26) «Споживач (власник мереж, які використовуються для передачі електричної енергії іншим суб’єктам господарювання, населенню) зобов’язаний укласти з електропостачальною організацією, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, договір про спільне використання технологічних мереж», не вплинув на монополістів-енергетиків.
Але, якщо вони не хочуть погоджувати використання існуючої схеми живлення тими самими будинками, що досі залишилися гуртожитками, їх легко можна примусити зробити це через суд. Навіщо ж зволікаємо?
Приватні інтереси не завжди збігаються з громадськими
Чому б міськраді досі не позиватися до суду на впертого монополіста? З цим запитанням ми прийшли до заступниці начальника управління житлово-комунального господарства Олени Москальчук, зважаючи на її авторитет, як послідовної захисниці житлових прав мешканців гуртожитків.
– Коли щось станеться, то мешканці гуртожитків залишаться без світла, – упевнено відповіла вона. – Чому це люди мають страждати через приватні фірми? Те, що окрема трансформаторна підстанція потрібна, – позиція не тільки енергетиків, а й управління ЖКГ.
– Але ж раніше там нічого не ставалося? У мешканців немає нарікань на електропостачання.
– Це в мешканців гуртожитків нетканки. Бо якщо вимкнуть світло, то буде бунт на фабриці. А до будинків міста адміністрації підприємства вже байдуже. Уявіть, наприклад, ситуацію, коли у фабрики за електроенергію великий борг і енергетикам потрібно її відключати. От, як їм правильно чинити? Адже тоді 500 людей також залишаються без світла у власних квартирах!
– А ту підстанцію збудують хоч колись?
– Днями на спільній нараді в ОДА домовилися: фабрика замовляє проект підстанції, який обленерго виконає за символічні 16 тисяч гривень. Нова підстанція разом із підключенням обійдеться в 400–450 тисяч гривень. І власник фабрики пообіцяв, що таку суму знайде. У нього інтерес прямий: гуртожитки для фабрики – збиткові. Від будівництва нової підстанції виграють усі, а в першу чергу – мешканці. А тільки-но це станеться, ми відразу приймемо гуртожитки в комунальну власність міста. Хоча для повноцінного життя в цих двох будинках дуже потрібен індивідуальний теплопункт, щоб і гарячу воду люди мали від міської мережі, а не від тої ж фабрики. Адже гарячу воду зараз подають лише тоді, коли якийсь-там цех у них працює.
Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову
Усе так гарно склалося, що аж не вірилося. І щоб упевнитися в тому, що понад п’ятистам збідованим рівнянам лишилося дотерпіти до приватизації своїх помешкань уже зовсім недовго, ми потелефонували гендиректору нетканки Олександрові Корольову.
Ми точно знали: керівник – на місці. Та кілька днів під різними відмовками з керівником, який, беззаперечно, заслуговує на лаври мецената, кореспондента чомусь не з’єднували. Та настирність, врешті-решт, було винагороджено, і ось яка між нами сталася розмова.
– Олександре Миколайовичу, мені відомо, що є протокол домовленостей між вами, обласною і міською владою та «Рівне обленерго» про те, що ви будете фінансувати і побудуєте підстанцію для гуртожитків на Фабричній, 4 і 4а. Скажіть, коли це станеться?
– А де ви бачили той протокол?
– На сесії міської ради його показав мешканцям міський голова.
– Якщо він існує, то це протокол засідання. Таких уже більше десятка є. Питання розглядається багато років.
– Але на сесії оголосили, що нетканка реально буде будувати цю трансформаторну підстанцію. Це так?
– І так, і не так.
– Поясніть, будь ласка.
– Усе впирається в гроші. Якщо раніше вартість будівництва оцінювали в півтора мільйона і треба було до трансформаторної станції тягнути кабель аж від Льонокомбінатівської по чужій землі, то вже під час останньої наради Сергій Невмержицький озвучив ціну 450 тисяч гривень. Якщо ми в цю суму вкладаємося, то щось будемо робити.
– А коли це може статися?
– тоді, коли буде проект, коли запуститься кабельна лінія або коли подешевшають кабелі, трансформатори і будівельні роботи. Або коли зрозуміють, що станцію не треба будувати, а, як ми пропонували, задіяти існуючу мережу. Питань – дуже багато. Гуртожиток – із електрикою, а деякі розумні хочуть збудувати ще одну підстанцію, «щоб надійно було». А бажано дві або три! Гуртожитки, коли їх будували, забезпечили надійним електропостачанням. І до сьогодні все діє безвідмовно.
– Виходить, енергетики з того просто хочуть мати зиск?
– Здається, я вже все сказав…
Коментар по темі:
Олексій ХМИЛЕЦЬКИЙ, заступник міського голови:
– Якщо фабрика повинна за законом передати гуртожитки з автономним електропостачанням, то хай вона це зробить. Окреме електричне живлення – не примха енергетиків. У мешканців житлових будинків повинна бути власна мережа. На наше настійне прохання «Рівне обленерго» знайшло можливість зменшити вартість підстанції до мінімуму. Вдруге такої пропозиції може й не бути, тому керівництву фабрики було б дуже невигідно втратити шанс скористатися нею.
У Рівному багато років поспіль іде копітка робота з прийняття десятків гуртожитків у комунальну власність. Усі витрати держава обіцяла профінансувати, та насправді не дала ні копійки. Але міська влада все одно мусить забрати ці будинки під свою опіку і закладає у свій бюджет від півмільйона до мільйона гривень на кожний гуртожиток. Коштів у нашого міста не так уже й багато. Та в гуртожитках живуть такі самі рівняни, як і ті, хто вже давно приватизував своє житло. І вони – частина міської громади. Тому є кошти чи нема, про них потрібно подбати.
Джерело: 7 Днів
