Останній дзвоник як звільнення від небезпеки. В аварійній школі, де дах підпирають дерев”яні стовпи, його чекають як ніде. В одному з сіл на Рокитнівщині дітлахи навчаються в приміщенні, яке от-от розвалиться. Щодня батьки з тривогою відпускають дітей до школи. На нову ж держава коштів не знаходить. Це в той час, коли народжуваність у цих місцях - рекордно велика.

Село Глинне. Лише в минулому році тут народилося більше сотні малюків. Глине розбудовуються і росте, тут багатодітні усі без винятку сім’ї. Ось тільки навчатися дітям немає де. Старенькі нетипові для школи приміщення, от-от впадуть на землю. Час, який діти проводять на вулиці, для них найбезпечніший, не приховують учителі. Адже школа уже багато років аварійна. Час від часу тут падає стеля. У класах і коридорах її підпирають ось такими стовпами.

В Глинській школі шістсот п’ятдесят учнів. Навчаються у дві зміни. Наступного року – і без третьої майже нічної буде не обійтися. Учнів побільшає мало не на сотню. До цієї школи ходить одразу четверо дітей ..... Жінка, як і решта батьків, відряджаючи своїх школяриків на навчання щодня не може знайти собі місця.

Будівництво нової школи розпочали перед черговими парламентськими виборами. Урочисто перерізали стрічку. Святкували усім селом. Відтоді на цьому місці з’явився лише фундамент. Роботи припинено. Районні чиновники розводять руками – вони самі чують від державного керівництва тільки обіцянки.

Сьогодні у Глиннівській школі готуються до останнього дзвоника. На святі директорові доведеться вкотре висловлювати надію на увагу держави, батькам ставити ультиматуми, а дітлахам вірити, що про них в Україні не забули.

Вже незабаром у Глиннівській школі пролунає ось такий дзвінок. Для школярів він означатиме закінчення навчального року. Для їхніх батьків – тримісячну перерву в хвилюваннях за дітей. Якщо ж будівництво нового приміщення школи не відновлять селяни погрожують, що першого вересня навчання тут не розпочнеться.