Дожити до 90-та і ні разу не дорікнути долі. Рівнянка Надія Вязовкіна мріяла стати лікарем, але сталінський режим розпорядився по-іншому. Її з Красноярська переселили на Рівненщину, забрали до лав міліції і не дозволили повернутися. Тепер, з висоти прожитих років вона вважає себе щасливою, вірить, що на все воля Божа і ділиться секретом довголіття.

Надії Андріївні 10 вересня виповнилось 90. У цей день майор міліції приймає у себе гостей найвищого рангу. Прийшли колеги по службі, начальник обласної міліції, і головне - найрідніші у світі люди. Сьогодні вона згадує, долю хотіла іншу. Але в 40-х, в розпал війни, ніхто нічого не вирішував за себе. З посмішкою, жінка згадує, як опанувала теорію медицини, а от на практиці нічого не вийшло.

А далі довелось їхати в Україну. Її, 20-річну, на рік відправили у Корецький район проводити перепис населення. Вона ходила пішки по трьох районах. Але і це було не найважчим. Після відходу фашистів населення не хотіло вірити і слугам СРСР. Потім була служба в Рівному. Вона стояла біля початків паспортизації населення, розшукувала людей та утікачів від сплати аліментів. Згадує, яким щастям було знайти нечесного. І вже коли у 80-му пішла на пенсію у званні майора, продовжувала працювати.

Проте у свої 90, Надія Андріївна не сидить у чотирьох стінах, гуляє, читає книги, газети та дивиться усі новини. Пишаються нею родичі. Єдиний онук Віталій захоплюється оптимізмом бабусі. Каже, вона дуже добра та порядна людина і приклад для наслідування.

У свій День народження вона бажає усім гостям міцного здоров’я та посмішок на обличчі. Саме це їй допомогло пережити життєві перипетії та лишитися молодою у душі. Обіцяє, приймати гостей і в 100.