Скоро День народження нашої любої країни! Ось присвячую.........
Україна... Який нелегкий,
тернистий шлях пройшла ти. І
ось перед тобою, матінкою, стою
я. Моя ненько, скільки гарячих
сліз виплакала ти, скільки
пережила на своєму шляху. Це
був нелегкий тернистий шлях, де
ти, Україна, бачила і
зустрічала все. Ти витримала
все: і татарськи набіги, і
польську шляхту, і кривавий
слід Великої Вітчизняної Війни,
і сталінську депресію, і все,
що зустрічалося на шляху. Моя
страдальнице, ти йшла до волі
тяжким шляхом, і ось перед
тобою стою я!
Стою і вдивляюся у твої
заплакані очі, з яких було
вилито так багато сліз. Стою
перед тобою, Україно, і думаю:
чому така доля спала тобі на
плечі, за що так над тобою
знущалися? На думку сходить
одне. За твої лани, за твою
чудову землю, за твої таланти -
все це завдало велику заздрість
для ворожнечі. От чому тобі
випала така доля.
Стою перед тобою, Україно,... і
Милуюся. Милуюся чудовими
ланами, блакиттю неба,
неповторними просторами,
архітектурними будівлями,
містами... Куди не кинь свій
погляд, скрізь ти бачиш
працьовитих людей, чудові
пейзажі, і стоїш мов
зачарований, мов у сні, мовби
тобі це сниться. Але ні -
реальність...
Україно, моя Україно! Скільки
виростила ти синів і дочок
своїх, скільки ти дала
талантів. Пригадаймо,
Т.Шевченка, М.Лисенка,
І.Котляревського, В.Стуса, Лесю
Українку, Леся Курбаса, Ліну
Костенко... Це все твої сини та
дочки.
Стою перед тобою, Україно,
віддаю тобі низький уклін.
Україно, ти щиро віддаєш все,
що маєш, чим багата твоя
домівка.
Стою перед тобою, Україно, і,
мовби, зачарований твоєю
величчю, красою. Твої ліси,
гори, поля, рівнини, сила міста
- все це дороге моєму серцю. І
нині стає так чудово на душі,
що є у мене рідна земля -
Україна, де я народився і живу.
Минають дні, місяці, роки,
століття, але не минає і не
зникає історія твоя. Вона
залишається такою, як є.
Стою і вдивляюся, Україно, в
тебе, бачу все чудове і лише,
до болю лине ріде, бо до сліз
рідне, бо це все є моя країна -
Україна. Кожен куточок, кожна
краплинка для мене дорогоцінна
і рідна.
Україно, ти мій отчий дім, моя
колиска, моя ти ненька. О, як я
милуюся твоїми краєзнавчими
місцями.
Моя Україно, я дякую тобі за
твої щедрі лани, за неба синь,
за твою щедру землю, за ліси,
моря, горя...
Стою перед тобою і не мислю
нашу землю без Дніпра,
оспіваного в піснях і думах,
живої артерії нашої землі та
історії. З Дніпра витекли у
вічність три світлі джерела,
три народи...
Київ, Чернігів, Львів,
Переяслав-Хмельницький,
Кам'янець - Подільський... -
перлини нашої землі. Тут
особливо відчутний подих
історії, каміння мовчить, але
воно пам'ятає багато. Багато
пам'ятає наша земля, чиї копита
і підбори чобіт вкарбувалися в
її чорнозем, але він лишився
українським, нашим. Всі лиха
терпить наша земля-матінка,
пригадаймо аварію на
Чорнобильський АЕС. Вона ще
"терпить, але сили її
вичерпуються". Україна, цей
калиновий вінок, стає краєм
задимленості, куряви та сажі.
Довженко писав:" Країна
виховання безбатченків.
Безбатченків, без роду, без
племені. Єдина країна в світі,
де не викладалась в
університетах історія цієї
країни, де історія вважалась
чимось забороненим і ворожим -
це Україна. Другої такої країни
на землі-кулі - нема" Але разом
з цим є чудові речі... Вишневі
сади, мальви під плотом,
криниці, біленькі хати... - все
це Україна, неповторна і
чарівна, все входило і входить
у той дух, який творить націю.
"От де, люди, наша слава, слава
України! Без болота, без
каменю, без хитрої мови, а
голосна та правдива...", -
писав Т.Г.Шевченко. Так я
згідний з цими словами.
П.тичина писав:" Україно моя,
моя люба Вкраїна, чим я втішу
тебе, чим тебе заспокою?" Стою
перед тобою і думаю: чим
допомогти тобі? чим заспокоїти
тебе? Не знаю чим допомогти
тобі, чим заспокоїти твою душу,
серце? А Я не знаю, але все, що
тут є - "Темний гай, і Дніпр
дужий, і високі гори, небо,
зорі, добро, люди і лютеє
горе... (Т.Г.Шевченко)", все
моє. "Тіт все моє: отой
нестримний розмах пташиного
крила, магічний відголос рими в
говірці рідного села. Тут все
моє: стежка між косами важких
дощів, і місяць юний, зовсім
вільний од ревнощів, і
заздрощів", - писав Струцюк.
Стою перед тобою, Україно!
Віддаю щирий поклін...моя, люба
ненька0 УКРАЇНА! Я люблю тебе,
Україно!
