Як тріпати й чесати льон, прясти нитку, пов'язувати на голову намітку. Це та ще багато цікавого навчали поблизу села Пляшева. Так колишній фінансист із Радивилівщини замахнувся Рівненщину прославити народними майстер-класами. На "Полі Берестецької битви" він влаштував фестиваль народних промислів, традиційної культури та історії Волині. Ткалі із його майстерні навчали крайки ткати, умілиці із Житомирщини льон на нитки перетворювати, а кияни бандури із дерева висікати.

Прозора, мов павутина й легка, як бабине літо. Це — поліський серпанок. Особлива лляна тканина. Шили із неї весільне й святкове вбрання поліщуки.

Цьому вбранню із серпанку 100 років. Воно безцінне, наголошує музейник. Намітка теж із серпанкового льону. Так зав'язану називали рогатою. Вона була оберегом. На намітках та як їх в'язали, знається колекціонер із Києва. Він збирає давні українські строї. Найдорожча річ, яку купив —

Цю хустку називають "На два роги". Багатші молодиці підв'язували ще під бороду шовкову хустину.

Баба настя із подругами із Житомирщини про український одяг знає, бо сама і льон сіяла, і нитки пряла, полотно ткала, а потім шила й вишивала. Було то давно, каже, останні років 30 нічого цього не робить.

Щоб про давні українські традиції дізналися, й почали полотняне носити, цих майстринь й інших умільців у село Пляшеву запросив колишній фінансист. Фестиваль ремесел — його ідея. Скільки витратив, щоб усіх зібрати, не зізнається, робив свято, наполягає, для людей.

Приїхала на фестиваль і майстерня Володимира Дзобака. Вчили крайки ткати.

Планують фестиваль народних промислів повторити наступного року. Ймовірно головний акцент буде уже не на ткацтві. Обіцяють покликати до Плашевої більше бондарів чи ковалів.