Олександр з Хмельниччини відбуває покарання за крадіжку мобільного. Перед тим був засуджений умовно за збут наркотиків, втім на шлях виправлення не став, вкрав телефон і потрапив за грати.
Двісті гривень виручені за телефон хлопець прогуляв. Зізнається, саме гучні компанії і «вулиця» його поставили на злочинний шлях. Він вже два роки перебуває у стінах колонії, хоча мав би 5. За хорошу поведінку вже за три місяці вийде на волю. Вдома чекають батьки та сестри.
Олександр зізнається - друзів у стінах закладу не знайшов, називає всіх знайомими. А от професію собі здобув. Маляр-штукатур – тепер його фах. Планує робити євро ремонти, коли вийде на волю.
Майже всі в’язні, які потрапляють у заклад не мають жодної освіти. У декого за плечима лише три – чотири класи школи.
Це й не дивно, адже більшість засуджених виховувались у неблагополучних сім’ях, вчила їх вулиця, а не педагоги.
Коли юнаки потрапляють у стіни колонії, їм важко адаптуватися до тутешніх умов. Головні проблеми – це прагнення до лідерства, схильність до втечі та самогубства.
У Дубенській колонії неповнолітніх злочинців намагаються перевиховати. Перш за все дати освіту. У школі, яка тут діє, викладають такі ж предмети як і у звичайних навчальних закладах.
Урок інформатики засудженим подобається. На волі деякі юнаки користувалися соціальними мережами. Наразі вивчають різноманітні інформаційні програми.
Загалом у школі при Дубенській виховній колонії навчається 103 учні. Тринадцять з них цього річ складатимуть зовнішнє незалежне оцінювання аби надалі здобути вищу освіту. Професійно – технічну можна здобути і в колонії. Тут навчають десятьом робітничим професіям. Випускники отримують звичайні атестати. Жодних відміток про судимість немає. Тому кожен засуджений який рано чи пізно покине стіни колонії має всі шанси почати нормальне життя.
