Згадати заслуги синів та чоловіків, поділитися бідами та тривогами. Вони не ховають свого болю та суму. До міської організації Української спілки ветеранів Афганістану прийшли батьки та дружини загиблих воїнів-інтернаціоналістів. Серед присутніх Анатолій Іванович. 1987-го, у збройній агресії Радянського союзу проти Афганістану поліг його син Микола Веремчук. Тоді хлопчині ледь виповнилося 20 років. Батько каже, допомоги ні в кого не просить, на життя вистачає і пенсії. Головне, щоби пам'ятали ім'я його сина.
До Рівного не повернулися з Афганістану живими п'ятнадцятеро чоловіків. В області загиблих воїнів-інтернаціоналістів більше сотні. Про них пам'ятають їхні родичі та товариші по службі. Ще один привід згадати - подібні зустрічі. Вислухати сім'ї полеглих прийшов міський голова. Обіцяє допомогти.
Та й самим ветеранам війни в Афганістані нині живеться не легко. Змушені періодично поправляти здоров'я, а матеріальної допомоги від держави на це вистачає не завжди. Що вже говорити про житло. Черга за обіцяною квартирою здається безкінечною. Тисячі ветеранів роками чекають своїх квадратних метрів. А їх отримали минулоріч лишень четверо афганців.
До 24-тої річниці виведення радянських військ з Афганістану, ветерани традиційно пройдуть колоною від будинку офіцерів до пам'ятника воїнам, що загинули у локальних війнах. Своєю ходою вшанують пам'ять полеглих побратимів та нагадають про себе.
