Мав стати блискучим ботаніком. Натомість працював сторожем, барменом, ведучим на радіостанції, журналістом, перекладачем. І писав романи та повісті. У 2011 році книгу Тараса Прохаська «БотакЄ» було визнано Книгою року. Уперше за свої 40 з хвостиком завітав до Рівного. Визнав, що урбаністика відрізняється від рідного Франківська. На зустріч з Тарасом Прохаськом прийшло близько півсотні молодих рівнян, яким небайдужа література.

Пише мало, а хоче більше і перепрошує в читачів, що не створив нічого цікавого. Хоча його повістями зачитується чимало українців. Тарас Прохасько легкий у спілкуванні, слухати його роздуми про життя можна годинами. М'який голос ніби заколихує. А от слова, що чуєш, закарбовуються у пам'яті. На порівняння зі Сковородою відповідає філософськи.

Письменник зізнається, що чудово розуміє своє місце в літературі. ВІН не автор карколомних сюжетів та захоплюючих новел. Його більше цікавлять почуття і відчуття, пригоди думки. А це нудна і важка робота не для блискавичного сприйняття. Тарас Прохасько вважає, що література не може врятувати людину від кризи і реальності, але може стати поштовхом до змін. Книга показує, що зміни не страшні і дає змогу подивитися на своє життя інакше. А щоб люди більше читали рецепт доволі простий.

На думку письменника, кожна книжка - це пляшка з часом, яка дає змогу прожити інше життя для кожного читача.

Письменників Тарас Прохасько по-доброму називає самозванцями, які позбавляють людей можливості висловитися або говорять за них. Може тому українська література не популярна і читає усього 1% українців.