У Сарненській громаді родинам загиблих військовослужбовців вручили державні нагороди та відзнаки. Вшанували пам’ять п’ятьох Захисників, які віддали життя за Україну.

Сьогоднішній день — про глибоку вдячність і світлу пам’ять. Про тих, хто віддав Україні найцінніше — своє життя, і про тих, чиї імена назавжди вписані в історію нашої громади.

Державні нагороди та відзнаки вручили родинам наших Захисників — мужніх, щирих, відданих Україні людей, які до останнього подиху стояли за свободу і незалежність, - повідомили на фейсбук-сторінці Сарненської міської ради.

Солдат Василь Мороз, житель села Любиковичі, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня ще за життя. Та, на жаль, сьогодні нагороду отримали його рідні. Про нього говорили просто — «майстер на всі руки», активний і життєрадісний. 7 березня 2024 року добровільно став на захист України. Служив у 127-й окремій бригаді територіальної оборони, у складі 225-го окремого штурмового полку. Разом із побратимами пройшов найважчі ділянки фронту. Загинув 12 березня 2025 року на Сумському напрямку. У Героя залишилися мама, дружина, дві доньки, сестра та три брати.

Старший солдат Олег Прозапас, житель м. Сарни, посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. До лав Збройних Сил України став 7 лютого 2023 року, служив у 14-й ОМБр імені князя Романа Великого: спочатку кулеметником, згодом оператором дронів. Мав позивний «Матрос». Олег був людиною з великим серцем — щирий, добрий, справедливий, із міцною вірою в Бога і перемогу України. Загинув 6 лютого 2025 року на Куп’янському напрямку. У Героя залишилися мама, сестра та брат.

Лейтенант Василь Щур, житель м. Сарни, посмертно нагороджений орденом «Хрест Героя». Він був молодим, життєрадісним, доброзичливим і щирим чоловіком, сповненим любові до життя. У квітні 2024 року став на захист України. Служив у 156-й окремій механізованій бригаді, де був командиром взводу, згодом — командиром відділення БПЛА. Мав позивний «Пацюк». Мужньо боронив Україну, захищаючи рідну землю та своїх побратимів. Під час виконання бойового завдання поблизу Торецька отримав тяжке поранення, помер 9 листопада 2025 року. У Героя залишилися батьки, дружина, двоє синів і брат.

Солдат Роман Шапірко, житель м. Сарни, посмертно нагороджений орденом «Хрест Героя». У березні 2025 року став до лав Збройних Сил України. Служив водієм у 156-й окремій механізованій бригаді, у 120-й мінометній батареї мотопіхотного батальйону. Побратими знали його за позивним «Driver» — як надійного, відповідального і мужнього воїна. Роман пройшов бойовий шлях від Сумщини до Донеччини, захищаючи українські міста. Загинув 23 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання у місті Костянтинівка Донецької області. У Героя залишилися дружина, три доньки та три сестри.

Солдат Сергій Філончук, житель с. Тріскині, посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 30 жовтня 2024 року став до лав Збройних Сил України. Служив у 59-й окремій штурмовій бригаді імені Якова Гандзюка. Проходив навчання за кордоном, після чого повернувся в Україну та був направлений на службу до міста Павлоград Дніпропетровської області, а згодом — на Покровський напрямок Донецької області. Його шлях був коротким, але сповненим мужності. У грудні 2024 року зв’язок із ним було втрачено, певний час він вважався зниклим безвісти… А вже 10 січня 2025 року стало відомо про його загибель — від поранень, отриманих у бою поблизу населеного пункту Нововасилівка Покровського району. У Героя залишилися батько, брат та сестра.

Кожна історія — це не лише про війну. Це про життя, яке мало тривати. Про мрії, які не встигли здійснитися. Про любов, що назавжди залишилася в серцях рідних.

Схиляємо голови у глибокій шані. Пам’ятаємо. Дякуємо. Ніколи не забудемо.