Андрій, військовослужбовець 104-ї бригади з позивним «ВДВ», ще до війни мріяв служити в армії та добровільно пройшов строкову службу в повітрянодесантних військах. Повномасштабне вторгнення змінило його життя, привівши на передову, де він пройшов через запеклі бої в Макарові, Бахмуті, Оріхові та Куп’янську. Попри всі випробування, найбільшою мотивацією для нього залишається родина та мрія повернутися додому після перемоги, щоб знову бути поруч із близькими та будувати мирне майбутнє.

Скромний і спокійний зовні, але мужній та рішучий всередині – таким є Андрій, боєць 104 бригади із позивним «ВДВ». Ще до початку війни його мрією було служити в армії. Він пройшов строкову службу в повітрянодесантних військах, що стало для нього першим кроком до великого виклику, з яким зустрівся згодом.

На строкову службу пішов добровільно. Не думав, що потраплю в елітні війська, але пройшов медогляд, мене забрали, і я відслужив. У десантурі було фізично важко. Проте за пів року звик, і це стало частиною мого життя, – згадує Андрій.

До повномасштабного вторгнення життя Андрія складалося з пошуку себе в різних професіях і прагненні побудувати стабільне майбутнє. Але навіть тоді він вже мав мрію, яка об’єднувала всі його плани – служити та допомагати людям.

Я працював на будівництві, в охороні, трохи в аеропорту. Хотів піти в поліцію, але ця війна змінила всі плани, – ділиться «ВДВ».

Початок повномасштабного вторгнення він пам’ятає до деталей. 26 лютого, ще на роботі, Андрій отримав виклик до військкомату.

Фізично був готовий, не боявся. Як поводитися зі зброєю, я вже знав. Потрапив до 104 бригади. Я опинився з хлопцями, які швидко стали для мене побратимами, – розповідає військовослужбовець.

Андрію довелося пройти через багато гарячих точок: Макарів, Бахмут, Оріхів, Куп’янськ. Кожен з цих напрямків залишив свій слід у пам’яті.

У Бахмуті ми воювали в міських боях, постійно копали укриття під обстрілами. Щойно спробуєш викопати хоч якусь нору для себе, як по тобі вже летить. У Куп’янську було ще важче – ворог наступав дуже швидко, нас обстрілювали дронами й мінометами. В останній день ми ледве вийшли, рухалися ланцюжком, навпомацки, ховаючись у кущах, – ділиться спогадами.

Найважчим на війні для нього є розлука з родиною:

Коли виходиш із позиції та дзвониш додому до дружини та сина, хоча б по відеозв’язку – це додає сил. Але постійно бути далеко від них – дуже складно.

На думку Андрія, найважливіше — аби закінчилася війна:

Повернуся додому, побачу сім’ю, побуду з ними. А вже потім буду будувати плани. Можливо, піду працювати в поліцію чи пов’яжу життя з військовою структурою. Але головне – повернутися додому.

Сили територіальної оборони ЗСУ
Регіональне управління Сил територіальної оборони "Захід"
104 бригада тероборони ЗСУ "ГОРИНЬ"