Володимир із Млинова, відомий серед побратимів за позивним «Лисий», долучився до війська в перші дні повномасштабного вторгнення. Сьогодні він служить майстром номера обслуги мінометної батареї, виконуючи відповідальну та небезпечну роботу. Його історія — це розповідь про вибір, мужність і мотивацію захищати рідних та країну, а також нагадування цивільним про ціну миру і важливість спільної відповідальності у час війни.

До повномасштабної війни Володимир мав звичайне цивільне життя, роботу, плани й турботи, як у більшості.

24 лютого 2022 року все це обірвалося одним ранком. Це був той момент, коли стало зрозуміло: країна прокинулась у новій реальності, — додає Володимир.

До війська «Лисий» долучився вже в перші дні.

Черги, метушня, нерви — але внутрішнє рішення було остаточним. Того ж дня вперше взяв до рук автомат і почав свій шлях у війську.

Володимира призначили на посаду майстра номера обслуги мінометної батареї — відповідальну роботу, що вимагає порядку, контролю і холодної голови. На цій посаді він залишається й нині.

Його служба — це щоденна, системна робота. Згодом він пройшов базову підготовку, а також навчання за кордоном.

Були пропозиції рухатися далі по кар’єрі, але для мене головне — бути корисним там, де потрібен найбільше.

Найбільше в пам’яті Володимира закарбувався перший заїзд на позиції.

Перша бойова робота — це завжди суміш страху, невідомості й внутрішньої тиші. Ти їдеш і не знаєш, що побачиш, куди саме потрапиш і як усе складеться. Згодом таких виїздів було багато, але перший — той, що не забувається ніколи.

За час повномасштабного вторгнення війна змінилася кардинально, додає «Лисий».

На початку ще можна було працювати відносно безпечніше, але з часом небо стало окремим фронтом. Дрони, FPV, мінування доріг, складна логістика. Умови стали жорсткішими, а помилки — фатальними.

Війна постійно нагадує, що в окопах сидять не «абстрактні військові», а звичайні люди: чийсь сусід, чийсь чоловік, чийсь син. Саме це він вважає головним, про що мають пам’ятати цивільні.

Вдома на Володимира чекає дружина Оля. Його мотивація — проста. Це люди поруч, які продовжують триматися. Це сім’ї, які втратили своїх рідних. І розуміння простого факту:

Якщо не чинити опір, війна не зупиниться сама. Вона просто прийде далі — в нові міста, нові домівки.

Позивний у нього простий — «Лисий». Не геройський і не вигаданий. Просто даний побратимами, як це й буває на війні.

А тим, хто досі вагається, він каже прямо:

Війна триває, подобається це чи ні. Можна допомагати армії ззовні, можна бути в строю, але робити вигляд, що це не твоя справа — не варіант. Бо поруч із твоїм страхом уже хтось сидить в окопі. І платить за цей спокій значно більшу ціну.

Сили територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони "Захід" 104 бригада тероборони ЗСУ "ГОРИНЬ"