Майже 28 років Ірина Старовецька працює в ОВС, з яких 20 — розслідує злочини проти життя та здоров’я особи. За її плечима сотні розкритих убивств, зґвалтувань та тяжких тілесних ушкоджень. З 2014 року поліцейська займається розшуком зниклих військових, а під час повномасштабного вторгнення — створила та очолила спеціалізований Центр.
Влітку 2003 року випускниця відомчого вишу була призначена на посаду слідчого міськвідділу у Рівному. Протягом трьох років Ірина Старовецька розслідувала майнові злочини, однак ще з курсантських часів знала — її справжнім покликанням є «убойна» лінія.
«Мене завжди приваблювали загадки й таємниці, зокрема й думки людей, які можуть позбавити когось життя. На 4 курсі нас повели до моргу. Коли я виявилась однією з чотирьох, які витримали споглядання розтину, точно зрозуміла, що буду розслідувати в подальшому», — пригадує полковник поліції.
Робота слідчим є дуже складною. Постійна втома, недосипання…Ірина Старовецька каже, часом буває й немає часу, щоб нормально поїсти.
Обов’язковим для професійного слідчого є постійне навчання та вдосконалення навичок. Часто потрібно мислити ширше, адже не всі докази лежать на поверхні.
Маючи досить великий «багаж» розкритих кримінальних проваджень, заступник начальника слідчого управління — начальник відділу розслідування злочинів скоєних проти життя та здоров’я особи зізнається, що є такі справи, які й досі не може забути.
Одне з таких — справа «Рівненського маньяка», який з 2008 по 2009 роки у Рівному розбещував та ґвалтував дівчаток і хлопчиків віком до 12 років. Зловмисник переслідував дітей та заходив до них у дім, представляючись шкільним лікарем. 7-річну рівнянку, після задоволення своїх потреб, він повісив.
«Я досі не можу забути допитів та всього того, що він робив з цими дітьми. Досі не можу «змити» це з себе», — каже поліцейська.
Найтяжчим кримінальним провадженням у процесуальному плані була стрілянина на Дубровиччині у 2011 році. Зловмисник біля кафе вбив свою родичку, вистріливши їй у голову. Потім почав стріляти по людях. Коли ж ті падали — наїжджав на них власною автівкою.
«12 потерпілих, з них декілька досі живуть з кулями у тілі. Задля доведення його вини, я винесла постанови для проведення 60 експертиз. На той час це було дуже багато», — зауважує Ірина Старовецька.
З лютого 2022 року робота слідчої повністю змінилася. Переселенці, які пережили жахи російської окупації, писали заяви:
«Буча, Гостомель, Ірпінь… Усвідомивши всю ту страшну інформацію, я йшла розбита, часто у сльозах».
Також до поліції почали звертатися рідні безвісти зниклих на передовій бійців. Ірина Старовецька, яка вперше зіштовхнулася з цим у 2014 році, вже чітко знала, що потрібно робити. Згодом було створено спеціалізований Центр із розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Прикладом стала така перша установа при ГУНП в Запорізькій області.
«Я їздила до колег, аби подивитися, як це працює. Зрозуміла, що нам треба інша модель, яка буде актуальною саме для нашого регіону. Прийняла рішення зробити Центр, який повністю полегшить бюрократичну тяганину рідним. Аби вони змогли прийти в одне місце та отримати необхідну їм інформацію від усіх структур».
Отримавши підтримку керівництва поліції Рівненщини, органів влади та силових структур, 6 червня 2024 року відбувся перший прийом. За майже два роки Центр та його робоча група допомогла 833 особам та здійснила 78 виїздів.
«Плач матерів і дружин завжди крають моє серце. Я постійно ношу з собою заспокійливі для рідних, адже розумію, що вони можуть не витримати. Війна в країні, розповіді постраждалих через рф людей, їхній біль зробили мене сентиментальною. Я ніколи не давала верх емоціям та намагалася не пропускати через себе роботу. Тепер, я можу заплакати разом з ними», — зізнається керівниця Центру.
Ціну кожного мирного дня 43-річній Ірині Старовецькій також нагадують репатріації:
«Я найбільше мрію про закінчення цієї клятої війни. Аби перестали гинути наші військові та цивільне населення. І щоб у всіх нас вистачило сил пережити всі ті страждання, яких завдає нам ворог».
Telеgram
Facebook
YouTube
Instagram
Tik Tok
