Батько і донька разом працюють в операційній: історія рівненських хірургів Федоруків (ФОТО)

Про це пише РОКЛ імені Юрія Семенюка. До 75-річчя закладу на сторінці лікарні розповідають історії родинних династій лікарів – батьків і доньок, які сьогодні працюють тут поруч.

В операційній Обласного центру планової хірургії та трансплантології сьогодні працюють пліч-о-пліч батько й донька – Володимир Анатолійович та Христина Володимирівна Федоруки. Партнери по команді. Майстри своєї справи. Особистості, які розуміють одне одного з першого погляду.

Володимир Анатолійович добре пам’ятає її ще маленькою дівчинкою, проте найяскравішою є у спогадах донька для батька як студентка, інтерн, молода лікарка:

«Я бачив у доньці велику відданість медицині та природне бажання допомагати людям. Мене вражало, як швидко вона переймає не лише знання, а й людяність – те, чого не навчить жоден підручник».

Христина Володимирівна не приховує: її вибір був свідомим і глибоко особистим: «Батько завжди є моїм авторитетом у професії. Я хотіла вчитися безпосередньо у нього, щоб продовжити сімейну традицію в медицині».

Перший спільний день в операційній вони згадують із особливим теплом. То був момент, коли родинний зв’язок поступився місцем професійному партнерству – і водночас став ще міцнішим.

«Коли ми працюємо пліч-о-пліч в операційній як колеги – це гордість разом із повагою», – говорить батько. «Це мить, коли відчуваєш, як знання передаються з покоління в покоління», – додає донька.

У хірургії не буває простих днів, бо тут присутні ургентні виклики, складні операції, що відбуваються на свята або затягуються до ночі. «Інколи доводилось відмовлятися від емоцій, приймати рішення, керуючись лише професійними принципами», – зізнається Володимир Анатолійович.

«Під час ургентних операцій ми обоє залишаємося в лікарні допізна. Але це наш вибір», – каже Христина Володимирівна.

У лікарні вони – колеги, а вдома – батько й донька, і в цьому балансі – їхня сила, бо за професійною суворістю завжди стоїть глибока людяність. Їхній родинний принцип звучить просто, але в ньому криється вся суть їхньої династії:

«Лікує не лише медицина, – говорить Володимир Анатолійович, а Христина Володимирівна доповнює: – А й слово, тепло, людяність».

Федоруки доводять: хірургія – це про довіру, яку пацієнт кладе у твої руки, про відповідальність, яку приймаєш щодня, про знання, що передаються не лише через навчання, а через приклад.

І коли в операційній поруч стоять двоє – батько й донька, – стає очевидно: справжня спадковість вимірюється не прізвищем, а серцем. Бо там, де вміння підтримані любов’ю до справи, а професія – повагою до людини, народжується традиція, що надихає й тримає медицину на рівні гідності.