31-річний Назар із позивним «Еней» — анестезіолог, що працював у кількох клініках, викладав і мріяв про трансплант-координацію. Після початку повномасштабного вторгнення він добровільно пішов служити в медичну роту 104-ї бригади «Горинь». На фронті рятує бійців, працює пліч-о-пліч із провідними хірургами та продовжує вчитись. Назар каже: війна робить людей сильнішими, вчить цінувати життя й дає шанс професійно вирости так, як у мирний час неможливо.

«Еней був парубок моторний…» — цей рядок із «Енеїди» Котляревського, який точно описує Назара. 31-річний “Еней” із Дубна, який до війни працював одразу в кількох клініках, викладав студентам та їздив на стажування. Тепер він — медик 104-ї «Горині», анестезіолог, який вміє тримати холодну голову там, де зазвичай навіть досвідчені спеціалісти губляться.

Я був постійно в русі — три роботи, викладання, чергування. Колеги ще до війни жартували: “парубок моторний”. От і згадав про Енея — і позивний сам пристав.

Назар виріс у сім'ї лікарів. Змалку бігав коридорами лікарні, а в 12 уже знав, як вводити у вену голку. Тож коли постало питання вибору професії — сумнівів не було. Анестезіологія, інтенсивна терапія, реанімація — там, де найгарячіше.

Я застав ковід у реанімації. Це був стрес, який або ламає, або робить сильнішим. І саме тоді зрозумів: критичні рішення — моє середовище.

Інтернатуру він проходив у кількох містах: Рівному, Луцьку, Львові. Працював із гнійною хірургією, діабетичними ампутаціями, штучною ниркою, реанімацією. У вільний час — викладання та робота у приватній клініці. У мирному житті він йшов до трансплант-координації. Але прийшла повномасштабна війна.



Від лікарні — до медроти 104-ї

З першого дня повномасштабного вторгнення пішов у військкомат. Але треба було вирішити питання з навчанням. Закінчив — і через тиждень був у медроті 104-ї.

Назар одразу знав, де хоче служити — в медичній роті, поруч із тими, кому довіряє. Жодного примусу, обирав сам, де служити. Він прийшов як лікар — і залишився ним на війні.

Справа, де найвища ціна — життя

Бойова травма є бойова травма. Але коли боєць приїжджає до тебе ледь живий, а їде стабілізований — ось це мотивує.

На фронті він уперше працює з хірургами, яких раніше бачив тільки на конференціях. Тут вони разом стоять над одним операційним столом. Це неоціненний досвід, який не купиш ні за які гроші.

Історії війни

Одного дня на стабпункт привезли пораненого. Звична робота: допомогти, стабілізувати, говорити з людиною. Я не впізнав його тоді — ні обличчя, ні голосу. Пізніше, вже у відпустці, ми випадково зустрілися вдома. Він питає: “А ти де служиш?” — і тут до мене доходить… Це був мій друг дитинства, з яким ми виросли через паркан один від одного. Ми розійшлися по життю в різні міста — і зустрілися знову вже на війні.

Така війна. Вона розводить людей по різних дорогах — а потім, раптом знову зводить, вже на фронті. І ти починаєш цінувати кожну зустріч зовсім по-іншому.

Є й інші — теплі, хоч і народжені посеред війни.

Якось нам привезли двох песиків. Один — Коржик — вижив, відмили, вилікували, став своїм. Другого, на жаль, врятувати не вдалося — я ж не ветеринар, хоч як старався. На війні такі моменти трапляються часто: хтось виживає, хтось ні. Але ми завжди боремося до останнього, — каже він.

Про майбутнє — без ілюзій

Я поборов синдром відкладеного життя. Живу зараз. Але знаю: після Перемоги хочу працювати в приватній медицині, розвивати свій напрям, будувати нормальну систему.

Учитися він не перестає. І мріє створити власну медичну справу — без бюрократії, без “тримайся”, але з фахом і порядністю.

Порада медикам, які вагаються

Не бійтеся. Вам знайдеться місце за спеціальністю: стоматолог, інфекціоніст, анестезіолог. Головне — знайти підрозділ, де є люди, які вас підтримають. І пам’ятайте: армія — це 90% очікування і 10% часу, в який ви можете вирости професійно так, як у мирному житті ніколи б не виросли.

Його тил — дружина, яка привозила борщі на фронт і сюрпризи на свята. Мама, що тепер принципово займається ветеранами. Сестра й шваґро. І цілий домашній «контактний зоопарк» — кіт, пес, акваріум.

Я знаю одне: війна виграється не тільки зброєю, а й інтелектом. І якщо ти лікар і можеш рятувати — твоє місце там, де твої руки справді потрібні.

Сили територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони "Захід" 104 бригада тероборони ЗСУ "ГОРИНЬ"