49-річний військовослужбовець 23 інженерно-позиційного полку Володимир із Дубенщини, який у цивільному житті працював водієм, у 2023 році став до лав ЗСУ. Під час боїв на Покровському напрямку він зазнав тяжкого поранення, втратив пальці на руці, але вижив і нині проходить реабілітацію. Напередодні Дня захисників і захисниць України воїна відзначили Президентською відзнакою «За оборону України» та іншими нагородами.

Перед внуками мені не буде соромно. Колись вони запитають: «Де ти був, діду?». А я відповім: «Був зі всіма, захищав Україну», - так про свою службу у лавах ЗСУ розповідає військовослужбовець 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України, солдат Володимир.

Володимиру Ростиславовичу 49 років. Народився і донині проживає на Дубенщині, Рівненської області. В цивільному житті працював водієм, має сім’ю, дітей та онуків.

У 2023 році мобілізувався до лав ЗСУ. Мене призначили на посаду водія автомобільного взводу, в одному із батальйонів полку, - розповідає солдат.

Військовослужбовець виконував бойові завдання на Харківщині та Сумщині. Окрім посадових обов?язків Володимир, разом із побратимами, будував укріплення, бліндажі, окопи та інші фортифікаційні споруди.

1 листопада 2024 року, під час виконання бойових завдань, на Покровському напрямку Володимир разом із побратимом Андрієм Глівкою потрапили під атаку ворожого дрона. Внаслідок атаки і влучання ворожої техніки військові зазнали важких поранень. На жаль, врятувати життя Андрія не вдалося.

З місця трагедії Володимира у важкому й непритомному стані доставили до стабілізаційного пункту. Там захиснику провели складні операції, врятували кінцівки, але довелося ампутувати чотири пальці на руці.

Наступного дня військового перевезли до Запоріжжя, а згодом - до Вінниці, де лікарі продовжували боротьбу за його життя. Лише на п’ятий день Володимир отямився. А далі знову продовжились операції, лікування та реабілітації, котрі тривають й до сьогоднішнього часу.

Попри біль втрати побратима і складну реабілітацію, військовий не шкодує, що став до лав армії.

Моя совість чиста. Бо зі всіма захищав Україну, - каже військовий.

З особливим теплом він згадує простих людей, які на Сході, під час ротацій, підтримували воїнів:

На все життя запам’ятаю дядька Миколу. Він завжди допомагав нам – чим мав, тим і ділився, навіть свої інструменти давав. Хороша людина! Надіюся, що у нього і його рідних буде все добре.

Такі прості, але щирі жести підтримки назавжди залишаються в пам’яті військових поряд із фронтовими буднями. Наразі через поранення у Володимира попереду – відновлення і надія повернутися до повноцінного життя. А поки що – заслужені нагороди, пошана від побратимів і вдячність від усіх, кого він захищав.

Днями, напередодні Дня захисників і захисниць України, тимчасово виконуючий обов’язки командира 23 інженерно-позиційного полку, підполковник Віталій Никитюк вручив Володимиру почесні нагороди.

За мужність і героїзм, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм у умовах збройної агресії російської федерації проти України, солдат Володимир відзначений Президентською відзнакою - «За оборону України», медаллю «За поранення» Міністерства оборони України та коїном 23 інженерно-позиційного полку.

Служба зв?язків з громадськістю
23 інженерно-позиційний полк