А згодом і життєву — став єдиним захисником для двох діток. Олександр Канавський - головний старшина 13-го армійського корпусу важко погоджується говорити про особисте. Адже вдома він не суворий керівник, а в першу чергу турботливий батько. Хоче, щоб його донька Зоряна вчилася не військовому мистецтву, а музиці. У музиці вона вже має досягнення. Мріє, щоб батько ще записав її на танці. Хоча, зізнається Зоряна, все буде так, як він скаже. Втрачає пильність головний старшина хіба тоді, коли Зоряна береться за книжку.
А от на роботі у Олександра Канавського — понад 30 підлеглих: головних старшин бригад і полків у шести областях України. Цьогорічний день сержанта він справляє із новими погонами, які поки рідкість у військах. До того каже вчився, але найбільшу школу пройшов у С'єра-Леоне та Ліберії, де й навчився знаходити спільну мову із підлеглими. Основне, каже, в службі - знати , як і чим допомогти кожній конкретній людині.
Свою роботу, зізнається, не змінив би на жодну цивільну. І справа в першу чергу в людях, які стали для нього родиною. Вибачається у дочки за постійні відрядження, через які вони недостатньо часу проводять разом. Це, каже, компенсує походами на каток, відстороненням дитини від хатньої роботи та постійною, неармійською ніжністю.
