53-річний Богдан із Рівного міг би й далі викладати в університеті, розповідаючи студентам про автоматизацію та кібернетику. Та 25 лютого 2022 року він змінив лекційну аудиторію на фронт. Його позивний «АКОТ» - це не вигадка, а скорочення від назви факультету, де він працював: автоматизація, кібернетика та обчислювальна техніка. Звідти й розпочався його шлях на захист країни.

«Я вирішив піти свідомо. Були моменти, коли замислювався, чи треба було, але рішення є рішення. Не шкодую».

Від викладача до пілота

Спочатку - комендантська рота, потім перейшов до КДБ - контрдиверсійна боротьба (примітка героя: не плутати з відомою спецслужбою). Там пройшов 8-місячну підготовку, а згодом потрапив у розвідку. Вибір на користь БПЛА був очевидним: техніка завжди була його стихією. Ще до війни він професійно займався спортом, бігав по 5–6 км майже щодня, виступав на чемпіонаті України з лижних перегонів серед ветеранів. Фізична форма й дисципліна допомогли швидко опанувати нову військову спеціальність.

«Будь-які фізичні навантаження мені даються легко. Навіть марш-кидки в повному спорядженні - не проблема».

Географія війни

Білоруський напрямок, Торецьк, Очеретине, Запоріжжя, Куп’янськ, нині - Сумщина. На Торецькому напрямку “АКОТ” працював оператором дрона в умовах, коли противник активно глушив зв’язок. Одна з історій, яку він згадує, - нічний рейд за втраченим дроном через сірі зони та слизькі кладки над каналом. Повернути «пташку» так і не вдалося, зате повернутися живими - вдалося дивом.

«Бігли вночі, з броніком, автоматом, пультом у руках  - аби встигнути дотягнути дрон. А назад -  під мінометним обстрілом. Це зараз розумієш, що ризик був невиправданий, але тоді шкода було залишати пташку».

Втома після позицій

Запорізький напрямок запам’ятався не лише важкими боями, а й курйозами, які трапляються на межі виснаження.

«Від наших позицій до місця відпочинку було далеко. Якось поверталися ми з побратимом після чергування. У нього автомат, у мене помпова рушниця. Їдемо “в кузові”, очі злипаються, зорі мерехтять… Раптом бачу на нас летить ФПВ! Кричу, щоб водій тиснув газу. Ми з побратимом відкриваємо вогонь: він - два магазини, я - майже весь свій боєкомплект. Після чергового повороту придивилися… А то зійшла перша зірка. Звук машини заглушив тишу, і ми вирішили, що це ворожа “пташка”. Отак і відстрілялися по нічному світилу».

Найважче і найлегше

Найважче, каже, не бойові дії, а тривала відсутність вдома. Найлегше - фізична робота, спорт, рух. Це те, що він любить завжди.

Про необхідність відпочинку

«АКОТ» не уникає непростих питань. Він переконаний, що для збереження боєздатності важливо запровадити регулярні ротації та забезпечити військовим можливість повноцінного відпочинку.

«У США відвоював 2–3 місяці - і маєш два тижні вдома. Це допомагає відновитися фізично і психологічно. У нас же “ротація” часто означає лише перекидання з однієї ділянки фронту на іншу, і додому можна не потрапляти місяцями».

Про ухилянтів і страх

Він негативно ставиться до тих, хто уникає служби, і вважає, що половина негативу в соцмережах - це робота російських спецслужб. Причини страху називає дві: боязнь смерті та відрив від мирного життя.

«Головне - прийти, а далі, навчишся, побачиш, що це таке армія - і страх зменшиться».

Плани після війни

Мріє стати дідусем. У нього є дочка й син, і він хоче побачити онуків. А ще - повернутися до викладання, але вже з новим досвідом, який жоден університет не дасть.

Наприкінці він додає просто і без пафосу:

«Тримайте форму! І фізичну, і моральну. Вона часом рятує життя. І не бійтеся - страх є завжди, але він не повинен керувати вами».

За інформацією пресслужби 104 бригади тероборони ЗСУ "Горинь".

Читайте також: «22 — і вже командир батальйону»: історія майора з Рівненщини, який вивів роту з пекла Донеччини (ВІДЕО)