Схід. Ходи сполучень в’ються під землею, немов вени фронтового серця. 36-річний військовослужбовець 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України з позивним «Джокер» впевнено веде нас вперед. У його рухах - спокій і досвід, у погляді - втома, змішана з внутрішньою силою.

«Знаєте, скільки ці стіни чули історій?» - говорить солдат Микола. - Вони зберігають усе: наші сімейні історії, спогади, радість, сум, надії. Тут ми згадуємо рідних. Про тих, заради кого боремось і тримаємося. Мене, наприклад, вдома син чекає. Я міг би звільнитись - маю підстави. Але ж це нічого не змінить. Війна не закінчиться від мого звільнення. Навпаки, думаю про контракт, - каже військовий.

До повномасштабного вторгнення росії Микола Васильович теж будував - лише тоді це були мирні, цивільні оселі. Але лютий 2022 року назавжди змінив його життя.

- Я родом із Березнівського району, це Рівненщина. Синові на той час було одинадцять. Я прийняв рішення діяти. Бо навіть думати не хотів про ймовірну неволю чи окупацію. Спершу пішов у тероборону. Але швидко зрозумів, що цього замало. Тому попрямував до місцевого військкомату. І через кілька днів, у березні, вперше одягнув військовий однострій, - згадує «Джокер» про початок своєї служби у війську.

З цього часу у добровольця почалось нове життя: навчання, виклики. Перші ротації на Схід, перші окопи. Страху не було - лише бажання боронити країну.

«З кожним днем ми ставали сильнішими, досвідченішими. Водночас і наші споруди вдосконалювалися. А ще - ми з побратимами дуже згуртувалися. Побратимство - ось що справжнє на війні. Побратимство – це коли не страшно, бо знаєш: тебе прикриють. На жаль багатьох зараз немає поруч. Також не всі дожили до сьогоднішнього часу. Але всі - живі в наших серцях, - з сумом каже військовий і на мить замовкає.

У тиші чути відлуння війни - у полі періодично гупають вибухи. Після короткої паузи «Джокер» знову продовжує говорити. Його голос - спокійний, але в ньому вчувається глибина пережитого:

«Ми живемо в історичний час. Ніколи не думав, що колись встановлюватиму не дах, а укриття для підрозділів ЗСУ чи не вибухові загородження…

Я тут втратив чимало здоров’я, хоч й зовні й не скажеш. Але в душі я вже немов дід. Тут усі такі. Наші роки, які мали б бути найкращими - минають у боротьбі. Та все ж це все - заради майбутнього. Щоб через сто чи п’ятсот років була Україна. Вільна. Справжня».

Раптом знову чути вибухи, які перериває знайома мелодія: «Зродились ми великої години…». «Джокер» каже, що побратим Дмитро кличе. Завдання чекає. Нам потрібно їхати далі…

Через трохи часу знову ставимо питання солдату. Цікавимось, що для нього означає військова форма? Й він не задумуючись відповідає: «Це вже як шкіра. До війни не служив навіть строкової. Але форма - це не одяг. Це стан душі. Символ сміливості, незламності і сили. Для мене носити «піксель» - це честь. Бо не кожен має мужність стати на захист своєї Батьківщини».

До цих слів важко щось додати. І не потрібно.

Через якийсь час ми роз’їхались у різних напрямках. Бо на кожного чекали різні «точки» та завдання. Не простий був день і аж до самого вечора... Але ця доба, як і наступна, наблизила день Перемоги.

За мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові, а також за зразкове виконання військового обов'язку та високий професіоналізм, проявлені в умовах збройної агресії російської федерації проти України солдат Микола нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» від Міністерства оборони України , а також відзнаками 23 інженерно-позиційного полку – «Надійний захист у бою».

За інформацією Служби зв?язків з громадськістю 23 інженерно-позиційного полку.