Якось Сергій та Людмила Дідухи взяли до себе на Різдво чотирьох дітей з інтернату - двох хлопчиків та двох дівчат-підлітків. Рідні батьки не змогли забрати їх навіть на свято. Відтоді Ніна, Таїса, Іван та Мишко Мишкевичі гостювали в родині Дідухів усе частіше, а за пів року переїхали до них жити: у червні 2013 року офіційним розпорядженням на Костопільщині було утворено нову прийомну сім’ю.

 Про це пише Костопільська міська рада.

«Рішення це не було спонтанним. На той час ми мали доньку та сина у віці 14 та 16 років. Друг сім’ї розповідав, що взяв на виховання дітей, і що тих, які позбавленні батьківського піклування, є багато, і вони хочуть в нормальну сім’ю. Я прийшов у службу у справах дітей і сказав, що готовий взяти дитину з інтернату на вихідні. Напередодні нового року мені зателефонували, що в Березному є діти, яких можна взяти на вихідні, але їх четверо, їдьте дивитися. І ми поїхали. Зустрілися з керівником, чекаємо. Раптом чуємо, по сходах хтось біжить. Найстарша дівчинка, що бігла попереду, побачила нас – і зупинилася. За нею зупинилися її сестра та двоє хлопчиків», - розповів прийомний батько Сергій Дідух.

Таким було перше знайомство чотирьох Мишкевичів з майбутніми прийомними батьками. Влітку 2013-го дітей назавжди забрали з Березнівського агротехнічного ліцею-інтернату в родину Дідухів. Вони цього дня дуже чекали, й прийомних батьків з першого дня називали мамою і татом.

А невдовзі після суттєвого збільшення сім’ї Людмила Дідух завагітніла, народився син Тимофій. Родина потребувала іншого житла, й після тривалих пошуків переїхала в будинок батьків Людмили.

«Адаптація до нових умов була стресова. Я тоді мав власні торгові точки, мікроавтобус, перевезеннями займався. Рік ми ще працювали, але дуже важко було і бізнес вести, і дітьми займатися, ще й тесть хворий лежав. Торгівлю ми облишили. Підробляю сезонно, на тимчасових роботах. Людмила вдома була, з дітьми. В процесі довелося все в домі переробляти, добудовувати, подбати про холодильники, морозильники, пральні машини», - пригадує Сергій Дідух.

Прийомним дітям також спочатку було непросто: нова школа, де нікого не знаєш, обов’язкове виконання домашніх завдань, новий порядок вдома, де тепер у кожного з’явилися свої обов’язки. Щоб приділити час та увагу кожній дитині окремо та адаптувати у соціум, батько щопонеділка брав кожного по черзі з собою для індивідуального проведення часу. Водив у кафе, де без поспіху їли, розмовляли на різні теми.

Щоб діти якомога довше часу провели в родині, батько наполіг, аби вони закінчили повну середню школу. Найстарша, Ніна, після школи вступила в училище, потім закінчила рівненський «водник». Вдома жила до 23 років. Таїса пішла вчитися в училище, невдовзі вийшла заміж і народила дитину. Обидві сестри тепер мають власні сім’ї, дітей.

«Ми ніколи не забороняли дітям контактувати з рідними батьками, навіть казав, що, може, їх у старості доглянете. Діти образу не тримають. Коли Таїса заміж виходила, її благословляли дві мами і два батька. Зараз вона в будинку рідної матері живе, але до нас часто приїздить, у нас збереглися теплі родинні стосунки. Вони ж знають, що ми не рідні, але виконали батьківську функцію», - каже прийомний батько.

Виросли й рідні старші діти. В родині залишилися Тимофійко та найменший з Мишкевичів Михайло. У 17 років він поїхав до знайомих Сергія Дідуха в Канаду, де зараз перебуває. Має підробіток, навчається дистанційно. Прийомна мама Людмила Дідух заочно навчається і вчителює.

І тут до Дідухів знову зателефонували зі Служби у справах дітей і запропонували взяти на виховання двох дітей-підлітків непростої долі, Жанну та Анатолія. Коли почалася війна, їхня мама поїхала з дітьми до Польщі, де вони одразу потрапили в дитячий притулок, адже мама ніколи дітьми не займалася. Пізніше діти потрапили в центр реабілітації, тоді Служба у справах дітей й зателефонувала Дідухам.

«Нам сказали, що Жанна і Толік мали важке дитинство. Знаєте, це коли перших дітей беруть, хочуть гарних, розумних. Завдяки спілці прийомних батьків я познайомився з багатьма прийомними родинами, бачив дуже складних дітей з інвалідністю, з психічними розладами. І я не вибирав. Як прийомний батько відвідав багато семінарів та тренінгів з виховання, маю знання, як з різними дітьми працювати. Тепер досвіду набуваю», - пояснив прийомний батько.

Жанна і Толік навчаються в спеціальній школі. У підлітковому віці їх довелося вчити елементарних речей: як поводитися в сім’ї, доглядати за собою, підтримувати порядок. Сергій Дідух пообіцяв дружині, що тепер він більше дітьми займатиметься.

Першу прийомну сім’ю у 2009 році створили Андрій та Ганна Матвійчуки, наступного року прийомну сім’ю створили Андрій та Валентина Клюки. Сергій та Людмила Дідухи створили прийомну родину у 2013-му. Наймолодша прийомна сім’я – Василя та Юліани Самчуків, котрі у 2021 році взяли на виховання двох дітей. Усі родини, крім прийомних, мають рідних дітей.