В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду. Проте ця думка є помилковою, оскільки не завжди у воду занурюють срібний хрест, а використовують дерев'яний чи з будь-якого металу, а вода все одно роками не псується. На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці. За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася просто неба, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест («йордан») і ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком і гілками сосни. Після Водохреща розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою наблизити весну. Цього дня українці спостерігали за погодою, та робили власні прогнози на літо. Іде лапатий сніг — на врожай. Якщо похмуро — хліба буде вдосталь. Якщо зоряна ніч — вродяться горіхи і ягоди. Коли на Водохреща випав повний місяць — бути великій воді. Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
