Це єдиний транспорт, яким бабуся Олександра у свої 85 може добратися до сусідніх сіл, чи то до церкви, чи до магазину. Велосипед, каже, раритетний, подарунок від покійного чоловіка на весілля.
Щоранку навідує свою подругу — бабцю Ганну. Вона на 15 років молодша. Та останнім часом нездужає: підводить нога.
Дві бабусі — самі на усе село. Ще до розпаду Радянського союзу, кажуть, тут було два десятка хат та понад півсотні сусідів. Було з ким і на вечорниці сходити, і по-колядувати. У 90-ті більшість людей із села поїхало, старіші — повмирали.
У бабці Олександри ні дітей, ні онуків. Чекає на родичів подруги. Бабця Ганя чекає допомоги від дітей, але й знає, як їм допомогти: чищені горіхи нині у ціні.
Має помічницю віднедавна і Санька, так її називає подруга. По господарству їй допомагає соціальний працівник.
Не так допомозі, як увазі радіє бабуся. Показує нову хустину, — то подарунок на день народження. Щоб було з ким спілкуватися, досі тримає господарство. Сумує тільки за коровою, продала її два місяці тому. Тепер уся увага — поросятку. Свого улюбленця — Куцьку, не тільки за вухами чухає, ще і кукурудзою пригощає.
